Хроніки Таверни гл 1-2

Друзі, ви тримаєте в руках книгу, яка дозволить вам побачити світ з іншого боку. Ми всі звикли до фантазій, де мужні лицарі рятували своїх принцес від злих чаклунів, оборотнів і драконів. Де головними героями виступають люди. Тут все не так. Подумайте, як живуть ті створіння, які виступають епізодичними персонажами в звичайній літературі? Що вони роблять, коли з ними не схиляються лицарі та принці? Ви побачите світ, де головними героями стануть ті, кого ми звикли вважати "нечистю", які зазвичай отримують побої від різних героїв на славу людства і християнства. Але чи все так просто і прямо? Чи може існувати інша точка зору? Я пропоную вам подивитися на світ очима магічних істот. Пожити їхнім життям. Хто знає? Можливо, тоді ви трохи зміните своє бачення світу, навчитеся бачити його з усіх сторін. Зрозумієте, що добро і зло - це дуже відносні поняття. Отже, відкиньте звичне бачення світу і звичайні уявлення про добро і зло. Вимкніть мораль і виховання. Я приоткриваю вам завісу іншого світу. Увага! Згасає світло, в залі легкий шум перед початком театрального дійства. Оркестранти налаштовують свої інструменти. Легке кашляння і шелест підвечірніх суконь в партері. Прожектори вимкнені, так само як і велика люстра під стелею театру. Важкий бархатний занавіс відділяє глядачів від місця і....

1 глава

Великий дрімучий ліс, величезні дерева, верхівки яких торкаються яскравого у своїй синяві неба, темно-зелений мох на майже чорних гілках, та тиша. Сонце рідко зазирає у ці місця, стародавні ялинки перемежовуються з буками та дубами, кожному дереву тут щонайменше тисячу років. Це ліс між світами, час тут зупинився, і вчора тут зустрічається завтра, і дні тижня не актуальні. Між віковими деревами блукають небачені тварини та істоти, які мають розум. Уважний спостерігач може помітити того, хто йде в хащу вкритого мохом і сосновими лапами лісовика, в озерах плескаються безтурботні русалки, а мавки на полянах водять хороводи

Стародавній Ліс, ліс казок і міфів. Тут будь-який вовк може бути перевертнем, у ліс прилітають духи і боги, яким Землі вже немає місця, всі, кого відкинули люди, тут знаходять свій притулок. За межами лісу розкинувся степ, уже частково освоєний тими з людей, які, чи-то помилково, чи свідомо, переселилися сюди слідом за своїми духами та богами. За ними сюди вирушили купці та лицарі, ченці та шахраї. Гори на горизонті стали місцем проживання гірських і літаючих істот, яких на землі вважають міфічними або вимерлими. Йдучи лісом, можна натрапити на добре протоптані стежки, проте людям не рекомендується йти ними, оскільки ці стежки ведуть у центр лісу.

На узліссі, в самому серці Давнього Лісу, стоїть двоповерхова таверна. Масивна будівля, складена з величезних кам'яних брил і колод вікових дубів, у вікнах цієї будівлі завжди горить яскраве світло, а двері, що можуть впустити сюди цілий автобус, не зачиняються ніколи. Це місце відпочинку та зустрічі тих, кого називають «нечистою силою». Перший поверх, що складається з величезних мегалітів, прорізаний величезними вікнами, що переливаються всіма кольорами веселки у світлі ліхтарів, які незгасають. Через ці вікна видно не менш величезну залу, в центрі залу стоїть барна стійка, за якою поважно сидить… бармен-восьминіг! Він чинно протирає величезні кухлі, поглядаючи крізь них на світло яскравих свічок. І, як більшість барменів, чекає на відвідувачів, проте вхід людям сюди заборонено! Це місце для істот, що народилися завдяки магії, для тих, кого женуть людські забобони і страхи, для тих, хто народився раніше за людей. Тут кожен з них може розслабитися після важкого дня, відзначити свято та просто поспілкуватися з друзями, під гру музикантів та потріскування каміна.

Увійшов кремезний орк, вдягнений у шкуру невідомого звіра, на голові у нього стовбичилось щось, що дуже віддалено нагадує зачіску під назвою «дреди», швидше за все це були просто колтуни, в які були встромлені, мабуть для прикраси, кістки людей і тварин. Таверна була порожня. Він підійшов вперевалку до барної стійки і поклавши на дошки стійки свої величезні лапи, він, трохи набурмосившись рикнув:

- Пивка для ривка, - щоб якось знівелювати власний грубий вигляд, він спромігся розтягнути губи у чомусь, що мало нагадувати посмішку, але клики, що нерівно стирчали з рота, зробили з посмішки хижацьку гримасу, що могла налякати будь-кого за межами лісу, та тільки не відвідувачів.

Трактирник підхопив кухоль, розміром з маленьке відерце і наповнив його з барильця, що висіло у повітрі, не спираючись ні на що, пінистою, димчастою рідиною, підозрілого кольору і змісту, краплі цього напою, падаючи на стільницю барної стійки, димилися і пропалювали в дошці поглиблення. Орк з підозрою глянув на кухоль, дунув у нього, трохи поплямкав своїми товстими, бурякового кольору, губами, і залпом випив – з вух повалив дим, що скручувався над орком у щось, що нагадувало крилатого змія. Орк крекнув від задоволення:

- Сильно, - він витер піну з губ тильною стороною лапи,пошукав іншою лапою щось у себе за пазухою, і висипав на підгорілі дошки барної стійки декілька яскравих камінців просипів, трохи підпаленим голосом: - налий ще!

Восьминіг із задоволенням повторив процедуру іронічно косячи оком на розкидані по дошках дорогоцінності, орк підхопив кухоль і  трохи шкутильгаючи, та шкрябаючи підлоги кігтями на ногах, подався за столик. У вікна таверни почали пробиватися промені вранішнього сонця.  Орк, мружачись від світла, із задоволенням тягнув пекельний напій, розганяючи лапами димових змій, що кублилися навколо нього.

У своєму ліжку, на другому поверсі, прокинувся Старий Джангар, перевертень, покрутився намагаючись іще повалятися у ліжку, але сонячне проміння, ніби приклеєне, переслідувало його очі, вузько посаджені на, наполовину людському, наполовину вовчому обличчі. Неохоче він підвівся і, загорнувшись, поверх обладунків, у добряче потерту і заношену вовчу шкуру спустився до зали.