1.7.

Біля воріт міста їх уже чекали не лише брати-близнюки, а й невисокий худорлявий хлопець із темним волоссям на ім’я Бекан, що супроводжував Наджи. Він нервово тер у руках короткий ніж, наче той міг дати йому впевненості.

- Дівчини тут немає, - відразу повідомив він замість привітання. - Торгаш найняв мага-телепортиста. Тож вона може бути будь-де.

- Погано, - похмуро буркнув Наджи. - Варіант із викраденням відкладаємо. Але є надія, що до призначеної дати цей покидьок її не продасть і справді чекатиме людей тсаря. У вас є можливість дістати такі гроші?

Галеон лише зітхнув, важко переступивши з ноги на ногу.

- Хіба що в банку взяти… Але хто ризикне дати нам таку суму?

- Гноми, - підказав Бекан. - Є тут банк, називається “Платинова Кірка”. Вони гроші видають швидко, якщо впевнені, що ти зможеш віддати.

- От тільки саме в ньому ми вже маємо борг, - скривився Галеон. - Чи дадуть ще - дуже сумнівно.

- Я допоможу, - твердо сказав Наджи, і в його голосі не було звичної іронії.

- Чого така щедрість? - примружився Ронан, не приховуючи підозри.

Наджи на мить замовк, і в його погляді промайнув холодний біль.

- Бо знаю, що таке рабство, - відповів він нарешті. - Не гарем, але каменоломні вистачило, щоб я зарікся ніколи не залишати друзів у кайданах.

Його слова прозвучали так переконливо, що навіть скептичний Ронан не знайшов, що відповісти. Тиша повисла між ними, лише нічний вітер із гір приносив далекі відлуння криків і тупіт патрулів, які ще ловили по місту демонів.