1.5.

- У мене погані новини, - промовив Наджи, важко сідаючи поруч, - вашу напівельфійку викрав відомий работорговець Логер.

Галеон скрипнув зубами й так стиснув кухоль, що метал під пальцями аж зігнувся. Його очі спалахнули гнівом, але в голосі не прозвучало жодного слова.

Ще коли вони поверталися з лікарні, серце стискалося від недоброго передчуття. І не дарма: кімната Лавени була перетворена на руїну. Розкиданий одяг, перекинуті меблі, сліди боротьби… Її не просто забрали - вирвали, скориставшись хаосом нічного нападу. Власник заїзду тремтів, коли вони його розпитували, і лише після кількох погроз визнав: дівчину викрали люди Логера.

Пошуки не дали нічого. Жодного сліду, жодної підказки. Демонічна навала змішала карти, і злодії скористалися цим, щоб зникнути непоміченими. Тож Галеон, зціпивши зуби, пригадав обіцянку Наджи і вирішив звернутися до нього.

- Ви його знаєте? - нахмурився Наджи, і в його очах промайнула лють, що свідчила: ім’я Логера для нього теж не чуже.

- Так, — відповів Галеон глухо. - Деякий час ми працювали разом. Він найняв нас охороняти караван ще в Доримі. І кілька разів пропонував гроші за Лавену. Тоді здавалося, що він жартує. Відмови сприймав ніби спокійно. Хто ж знав, що це була лише маска?

- Торгаш старої закваски, - пробурмотів Наджи. - Він хитрий і завжди знає, куди везти товар. Якщо йому потрібен великий куш, він рушить до Алвріду. Там ринок процвітає і клієнти платять золотом не рахуючи.

- Тобто? - нахилився вперед Беван.

- У кращому випадку, - пояснив Наджи, - ми встигнемо його наздогнати й викупити Лавену. Або ж перехопимо караван у дорозі.

- А в гіршому? - запитав Ронан.

- У гіршому вона потрапить на закритий аукціон. І тоді за неї призначать таку ціну, що лише місцеві тсарки чи вельможі зможуть заплатити. А там - шукай її в палацах. Шансів повернути буде майже нуль.

Тиша повисла важким тягарем. Галеон дивився на Наджи, наче на єдину соломинку, за яку можна вхопитися. Його пальці все ще стискали покручений кухоль, і було чути, як він ледь стримує себе, щоб не гримнути ним об стіну.

- Ти поїдеш із нами? - нарешті видушив він.

Наджи криво всміхнувся, але в його усмішці не було радості.

- Так. Вам зараз гостро бракує розумних голів: один із вас лежить непритомний, інший кульгає. Та й борг є борг. Я не з тих, хто відкладає розплату. Тому не зволікаємо: пакуємо речі, сідаємо на коней - і вперед. Якщо хочемо її врятувати, маємо рухатися цієї ж ночі.

Він підвівся й рішуче скинув на плечі свій плащ. Потраплянці переглянулися - часу на сумніви не залишалося. Усі знали: дорога буде важкою, а зустріч із Логером - смертельно небезпечною. Але кожен із них відчував одне й те саме - вони не покинуть Лавену напризволяще.