ГЛАВА 27

Війна – складне ремесло й іноді, щоб його осягнути, потрібно віддати життя. Та коли у твоїх руках знання і досвід мільйонів, то все куди простіше, а надто, коли тобі дарують безсмертя. Сила Данила полягала саме у цьому. Регенерація за межами людської уяви, сила, що прирівнювалась до безсмертя. Та враховуючи круті повороти долі, Ален вирішив подарувати йому ще один невеликий бонус у вигляді можливості змінювати зовнішність. Данило був усіма й водночас ніким. Очоливши кількасот мільйонну армію, він став справжнім нічним жахом для Федерації Гаргано. Разом з силою, він прийняв  весь тягар помилок і гріхів народу, частино якого донедавна був. Тепер він був одночасно суддею і тим, хто виконував вирок. І суд його був безжалісним. Зброя, пропаганда, підкуп, привласнювання чужої історії – він воздав за все.

Початок кампанії Гаргано ознаменувався розповсюдження так званих чорних дощок. Подібні використовував радіонський союз, під час голодомору. Села, де з’являлись ці дошки, брали в жорстку блокаду, людям заборонялось виїжджати з цих територій, а харчі примусово вилучались. По суті, людей прирікали на голодну смерть.

Подібний метод використав і Данило, тільки він не брав у блокаду. Чорна дошка служила міткою для сили Голоду, одного з вершників Апокаліпсису. В таких місцевостях харчі миттєво перетворювались на пил. Наступним була інтерпретація закону про п’ять колосків. Людям заборонялось купляти продукти в магазинах міст, чи обмінювати з місцевостями, що ще не пали під натиском військ Суверенітету. В містах дошки не встановлювались, для них Данило придумав куди витонченішу кару. Оскільки у них було найбільше жителів, то їх перетворювали в чорнопіджачників. Осіб, що мали кров’ю довести свою відданість новому порядку. Без необхідного спорядження вони являлись гарматним м’ясом для артилерії Гаргано. Та Данило не зважав на втрати. Все подавалось під гаслом відродження радіонського союзу й покарання тих, хто його зруйнував. Сказати, що гарганівці сковував тваринний страх – це нічого не сказати. Мрія останніх десятиліть нарешті здійснилась, проте, тут вдалим є вислів: «Бійтесь своїх бажань, вони мають властивість збуватись». Данило правив рукою справжнього диктатора: репресії, доноси, постійні страти, стали буденністю. Його прозвали дияволом, не підозрюючи, що він далеко не найбільша загроза.

Ядерні вибухи нарешті зробили своє і частина демонічної орди прийшла в цей грішний світ. Демони без розбору вселялись в тіла гарганівців. Попи стали прославляти іншого Бога, а храми перетворились в борделі й місця розпусти. Хто прагнув відпущення гріхів – отримував їх в стократ. Данило лише посміхався з цього й наказував спалювати церкви, а вірянам стинати голови. Чергова порція рік крові розтеклась Гаргано, забарвлюючи золотаве листя в червоні барви. Завили люди, підносячи молитовно руки до небес, та не чув їх Творець. Закрилась твердь небесна хмарами непроглядними й полив чорний дощ. Чорне золото стало ще однією їхньою карою. Зустрічаючись з будинками й плоттю живою, воно спалахувало, стираючи найменші згадки про тих.

Здавалось, з’явилась надія, коли Данило пообіцяв помилуванням тим, хто захоче працювати на землях Суверенітету. Та надія ця була черговими хитрощами, як тільки люди повилазили зі своїх сховків й наблизились до кордону з Суверенітетом, їх тут же накрили «Гради». Ніхто вже не кричав, не лились сльози. Люди з простягнутими руками очікували, коли черговий снаряд розірве їхнє тіло.

Поступово війська Данила захопили всю Федерацію Гаргано. Хоча, по правді, на той момент від неї залишилась лише випалена земля й тисячі трупів, що валялись по дорогах й байраках. Розкидані шматки рук і ніг по деревах, що «прикрашали» їх немов різдвяні гірлянди. Вцілілі з насолодою смакували ці рештки, адже інших харчів не було. Людина повернулась до коренів, стала твариною у всіх розуміннях. Дикою, безжальною, з основним життєвим правилом – перемагає сильніший. Часто солдати Данила брали вцілілих в раби, робили з них безвільних іграшок, що за шматок хліба готові були лизати чоботи хазяїв до блиску. Демони також не відставали, доволі насолоджуючись земними жінками, в результаті чого ті, на наступний же день народжували справжніх виродків з козлячими головами й копитами замість ніг.

Зайнявши столицю, Данило видав наказ, що ті, хто будуть доносити про  місцеперебування партизан і простих громадян, отримають невеликі пайки. І здавалось, ось він шанс згуртуватись й дати гідну відсіч, та сутність, яка звикла грабувати й наживатись на інших, не може змінитись. Згадавши славні часи справжнього радіонського союзу, вцілілі, почали здавати одне одного. Довершила картину атака Кцитаю, який давно поглядав на території Гаргано. Кожен забрав своє: Данило – життя, а Кцитай – території. Так закінчилась історія Гаргано й зникла перша часова аномалія.  

**************************

Данило сидів в кабінеті колишнього Президента Гаргано й схилившись над картою, розмірковував над подальшими планами, як в кімнату зайшла Злата.

– Кошмари не мучать? – пожартувала вона, присівши на одне з крісел.

– Мої кошмари кожен день оживають, – сухо відповів Данило. – Скоро посивію з усім цим.

– Міг і не погоджуватись…

– Ніби у мене був вибір. Краще вже так, ніж перебувати по ту сторону…

– А ще не так давно хтось був ярим патріотом, – скоса поглянула на нього дівчина.

– Ти що – моя совість? – в сердитому тоні запитав Данило. – Вони не думали про жертви, відправляючи ту фуру, і я не заморочуюсь. Система побажала змін…