ГЛАВА 24

Життя Данила склалось не те, щоб зовсім кепсько, проте й радісним його язик не повертався назвати. Він виріс в одному Богом забутому селі Федерації Гаргано. Роботи не було, тому батько, щоб прогодувати сім’ю, крав усе, що погано лежало. Під час чергової спроби, його схопила поліція. Суд врахував наявність голодної сім’ї, як пом’якшувальний фактор, тому присудили мінімальний термін. Вийшовши, він вдався до тижневих запоїв з такими ж, як і він. Мати, як могла, тягнула господарство, та потім й сама присіла на стакан. В результаті Данило, ще в підлітковому віці, відчув всі нюанси дорослого життя. Та хлопець був не з боязких і прийняв виклик долі з високо піднятою головою. Довчившись до дев’ятого класу, він закинув навчання і закотивши рукави, став допомагати фермерам сусіднього села. Платили, в основному, харчами, оскільки і їхні справи йшли не дуже, проте хлопець радів і з того. Все частіше став допомагати з ремонтом тракторів і комбайнів. Так, в його життя, прийшла техніка. Попри юний вік, ця справа давалась йому напрочуд добре. У двадцять один він вже був механіком, і за сумісництвом водієм зі стажем. Часто возив продукти на ринок, а згодом, йому довірили старенький Камаз. На ньому він від’їздив рік, далі влаштувався водієм тягача. Перспектив більше, та й зарплата солідна. Так, у свої двадцять три, він став далекобійником. Маленький, худорлявий хлопчина, перетворився у справжнього богатиря: метр вісімдесят шість у висоту, широкоплечий, з невеликим пузом, яке додавало йому більшої грізності, що на дорогах було важливим фактором. Йому не потрібні були спортзали, адже змалку натягав стільки заліза і вантажів, що вистачило б на декількох бодібілдерів. Своїми дужими руками він мог ведмедя завалити. Завжди одна стрижка напівбокс. Дивлячись на Данила важко було подумати, що йому всього двадцять три, через зовнішність, його часто плутали з вихідцями з кримінального світу. Та Данилу було байдуже, головне – дорога попереду й більше замовлень. От-от мала здійснитись його мрія, про власне житло. Не останню роль у цьому зіграло чергове замовлення, що отримала фірма. Завдання було просте: забрати вантаж і перевезти через кордон на територію Суверенітету, в якому саме кипіла війна. Хтось інший, можливо й відмовився б, та Данилу було байдуже, хоч в саме пекло везти, лиш би гарно платили. Цього разу йому довірили новенького Mana. Закупивши необхідне, для неблизької дороги, Данило всівся в крісло й завів сталевого коня. Ще раз окинувши подвір’я гаража, немов остаточно прощаючись, він натиснув на газ і попрямував назустріч черговому замовленню.

**************************

При в’їзді в Озерськ хлопця чекала справжня делегація з поліції й представників місцевої влади. В супроводі кортежу з мигалок, він попрямував до місцевого готелю. Залишивши біля нього машину, відправився в найкращий номер. Вже з вікна Данило побачив, як його машина попрямувала у невідомому напрямку. Директор фірми дав чіткі інструкції, з цього приводу, тому хлопець не особливо переживав, а направився в душ змивати дорожню пилюку. Оскільки не пив в рейсі, то після водяних процедур вирішив подивитись величезну плазму. Новини, як завжди, були про Суверенітет і Атлантіс. Останні готувались до знищення чергових, на їх думку, терористів. Данило вилаявся подумки й дорікнув владі, що вона надто м’яка у розв’язанні питання з Суверенітетом. Якби не наявність стабільної роботи, Данило вже б давно воював у перших рядах так званого ополчення. Настрої вояки перервав стук у двері. На порозі стояли четверо бритоголових. Першою думкою, що промайнула в голові Данила була: «Черговий наїзд з предьявою, що дорога платна». В таких випадках він дзвонив на фірму, а ті, через кришу, вирішували все. Він вже хотів було попрямувати за телефоном, та широкі посмішки й дружнє поплескування по плечу, заставило його змінити плани. Виявилося, що вони прийшли запросити на бенкет, в його честь. Очі Данила стали квадратними, здивовано кліпаючи, він переводив погляд з одного незнайомця на іншого. Довелось перепитати, щоб не стати учасником незручної ситуації. Ті лише щиріше заусміхались.

Робити нічого, швидко вдягнувшись, Данило спустився вниз, де на нього вже чекало новеньке BMW. Братва повезла спочатку в банк. В хлопця мимоволі промайнула думка, що вони хочуть пограбувати той, та нові друзі, бачачи вираз його обличчя віджартувались, що зараз не дев’яності. Все вирішують не кулаки, а голова на плечах. Знявши готівку, машина відправилась в найдорожчий, за тутешніми мірками, ресторан. По дорозі Данило сповна насолодився тутешніми краєвидами. Через наявність підприємства, пов’язаного з переробленням ядерного палива і виготовленням компонентів ядерної зброї, місто являло собою спрощену версію колонії. Все життя проходили під ретельним контролем мера і його наближених. Потрапити в місто було відносно просто, а от покинути важче. Якщо, за час перебування, перейти дорогу не тим людям, то можна було сміливо зараховувати себе до числа постійних мешканців. Ніхто не вбивав, ні – таких людей заставляли відпрацьовувати. І борг цей не мав терміну давності. Дехто знаходив тут останній спочинок. Для виживання потрібно було працювати на Маяку або входити до числа місцевих банд, що поділили місто на зони впливу. Місцеві звикли, а для приїжджих це нагадувало справжню феодальну імперію. Армія і поліція знищували ще в зародку усі спроби незадоволення.

 Данило старався тверезо оцінювати таку гостинність. Він не якась шишка, щоб до нього проявляли таку турботу. Та все стало на свої місця, коли всілись за столик в ресторані. Йому пояснили, що це через його вантаж. Він мав стати одним з водіїв, що везли черговий гумконвой. Мер наказав якнайкраще прийняти героя. Суперечити ніхто не посмів. Данило відчував себе справжнім героєм. Нарешті змога послужити «родине». Слово за словом, чарка за чаркою, і довелось все-таки зрадити принципам. Скованість переросла в душевні розмови. Офіціантки не мали спокою ні на секунду. Після чергової пляшки братки побажали жіночої ласки, почавши приставати до офіціанток. Данило й сам не пас задніх, запускаючи руки в інтимні місця. Та серед дівчат виявилась особа, що не надто раділа такому бонусу роботи. Поступово увага компанії переключилась на неї. Її недоступність заводила чоловіче самолюбство. Не церемонячись чоловіки старались зірвати з неї більше одягу. Врешті-решт дівчина не витримала і розбила на голові одного з чоловіків плашку з-під шампанського. Враховуючи міцність подібних пляшок, тому неслабо дісталось. Довго не думаючи, один з товаришів, який, очевидно, займався боксом, відправив її в миттєвий нокаут. На шум одразу ж прибіг адміністратор. В порівнянні з бритоголовими, він виглядав як комаха. Ті вже хотіли було і його відправити поспати, та той випередив їх, замахавши руками й сказавши, що весь бенкет за рахунок закладу, а дівчину негайно ж доставлять куди вони скажуть. Передчуття колективної помсти вгамувало запал братви, проте пити вже ніхто не хотів. Подарувавши Данилу ключі від BMW, на якому вони приїхали, чоловіки зробили декілька дзвінків і відправились продовжувати свято. Хлопець же направився в готель з однією з офіціанток. Алкоголь і гарна компанія поруч, здатні робити «дивовижні речі».