ГЛАВА 21

Зевс чудово справився з роллю посланця, вже за декілька годин вони отримали відповідь у вигляді запрошення відвідати Прокляту Вежу. Ліора порадила одразу переміститись. Сафір дослухався поради й за мить стояв перед входом в резиденцію Люцифера. Страх, який зник після переродження, зараз повернувся зі стократною силою. Здавалось, ще трохи, й серце вискочить з грудей.

– Заспокойся, маскування діє, тобі немає за що переживати, – заспокоювала його Ліора.

Під маскуванням вона мала на увазі вигляд Бакарі, який він прийняв перед відправленням. Цей крок вони визнали доцільним, оскільки про його смерть ніхто не знав. Охорона, що складалась виключно з Мотолу, поспішила відчинити перед ним масивні дерев’яні двері. Якщо надворі очі сліпили білосніжні будівлі, то та кількість світла, що зустріла Сафіра після їх відкриття, не йшла в жодне порівняння. Довелось злегка нахилити голову, щоб не прикривати очі. Зібравши волю в кулак, він попрямував доріжкою з червоного килима, що, немов маяк, розстелили від дверей. Острівець надії, зійшовши з якого, гості втрачали самоконтроль. Принаймні таким Сафір уявляв, в голові, цей шлях.

Не поспішаючи, він став наближатись до трону з найдорожчого дерева, прикрашеного справжніми черепами. Антураж ще той, проте марку найбільшого лиходія слід було тримати. Червоні тканини, немов кров, розлились по внутрішній стороні трону. На спинці й поручнях розміщувалися черепи з коронами зі золота найвищої проби, прикрашені дорогоцінним камінням.

На троні сидів й байдуже водив вказівним пальцем по одному з черепів, сам повелитель проклятих земель. Йому було близько тридцяти років. Чорне, злегка довге волосся, яке було вкорочене зліва й подовжене справа. Подібне створювало ореол загадковості й суворості. Немов дві сутності перебували в одному тілі. Одна була лояльна до своїх підданих, а інші карала зі всією суворістю. Його очі ні на секунду не переставали бути чорними. Округле, ретельно вибрите обличчя. Розвинена мускулатура. Як і належало його посаді, він носив чорну мантію монархів, розшиту дорогим камінням і золотими нитками. На ногах туфлі зі шкури дракона.

Коли Сафір підійшов, Люцифер кинув на нього байдужий погляд.

– Сподіваюсь – це варте мого часу? – відлуння надало голосу Люцифера ще більшої грізності.

– Більш чим, – Сафір схилив голову в поклоні. Так йому порадила зробити Ліора, щоб дотриматись усіх тонкощів подібних процедур.

– Я слухаю.

– Прошу про приватну розмову, – Сафір тримався впевнено, часом кидаючи зверхній погляд на трон імператора. Подібне сильно дратувало Мотолу, однак вони змушені були пригнічувати емоції, щоб не розгнівити повелителя.

– Обід готовий? – звернувся Люцифер до охорони.

– Так, – шанобливо схили вони голови.

– Тоді поговоримо за трапезою, – і Люцифер різко підвівся.

Охорона тут же зірвалась зі своїх місць і поспішила вишикуватись в бойові порядки спереду й позаду імператора. Бакарі, разом зі ще одними Мотолу, відвели роль замикальних. Ззовні здавалось, що цитадель невеликих розмірів, проте всередині хтось немов використав просторову магію, збільшивши її площу в десятки, а то й сотні разів. В резиденції ніхто не метушився, не бігав намагаючись догодити повелителю. Все пересування відбувалося спокійною ходою, по чітко розмічених маршрутах. Зала, де мав відбутись обід, була вдвоє більша від тронної. По обидві сторони довжелезного столу розміщувались колони, поміж які час від часу проходила прислуга. Все було настільки точно розраховано, що крісла були розташовані акурат між цих колон. Тобто прислуга точно знала, кого вона обслуговує, і за яким відрізком слід стежити. Попри невелику кількість гостей, стіл аж вгинався від наїдків. Сафіру ледь слинила не потекла, дивлячись на все це. Сівши на почесне місце на чолі столу, Люцифер кивну охороні й прислузі, щоб ті вийшли й не турбували його, поки він не покличе. Ті миттю виконали розпорядження.

– Не перестаю дивуватись твоїй педантичності, – мовила Ліора, що з’явилась на одному з крісел.

Люцифер закашляв з несподіванки.

– Ти смерті моєї хочеш, – жартівливо мовив він. – Не псуй апетиту такою появою.

– Ну, знаєш! – демонстративно насупила вона губи.

– Один нуль на користь імператора, – засміявся Самуель, також з’явившись на одному з крісел.

– Я думав – це жарт, – спантеличено поглянув на них Люцифер.

– Гарний жарт! – огризнулась Ліора. – Це з твоєї вини я опинилась на тих клятих колах.

– Та як ти смієш так говорити з імператором! – скрикнув Люцифер, і гримнув кулаком по столу. А потім видихнувши, вже спокійніше додав. – З офіційною частиною завершили, тепер можна перейти до світських розмов

Сафір дивився на нього квадратними очима, не розуміючи, що тільки що відбулося.

– Ну от, налякав хлопця, – похитала головою Ліора. – Він ще не звик до офіційної частини.

Люцифер обдарував Сафіра привітною посмішкою.

– Мої вибачення, з цими ледарями зовсім забув, що ти новенький і ще не звик. Подібне було для сторонніх вух, щоб не подумали, що я став добряком, – пояснив Люцифер жест до цього.

– Клоун, – зіронізували Ліора. – Ви шепчіться про своє, а я вип’ю за ваше здоров’я.