ГЛАВА 20

Сафір вирішив поки відсторонитись від зовнішнього світу. Пристановищем була обрана цитадель Бастіани, яку він успішно відновив. Захистивши її сильною часовою магією, він став обдумувати подальшу ситуацію. Воскресіння Зевса стало відправною точкою. Точкою, після якої наступні ночі пройшли в холодному поту й спробах заснути. Кошмари… та чи були це кошмари? Він немов проживав чуже життя, дивився очима незнайомої людини. З кожною годиною, його власне «я», розчинялось в безодні, кінця якій не було видно. Сафір раб, і Сафір переможець Молоха, по черзі брали контроль над тілом. Поступово розумом хлопця заволодівала шизофренія. Він з підозрою дивився навіть на свою тінь. Допомога прийшла звідки Сафір її найменше чекав. Після чергового сну, Зевс запропонував відвідати один вимір. За його словами саме з нього Бакарі черпав усі знання, щодо вершників, яких неодноразово згадував Сафір у своїх мареннях. Відправлятись вирішили негайно.

Як тільки вони ступили на острів, час одразу зупинив свій плин. Зевс завмер на місці, а Сафір з притаманною йому, за останній час параноєю, став розглядатись навколо, очікуючи найгіршого.

– Вітаю на Авалоні, – пролунав біля Сафіра жіночий голос, той рефлекторно обернувся на джерело. Перед ним стояла брюнетка років тридцяти, одягнена в білу сукню.

– Хто ти? – тремтячими устами промовив Сафір.

– Архітектор, – привітно посміхнулась жінка.

– Архітектор? – здивовано перепитав Сафір. – І що ще за Авалон?

– Почну з останнього. Авалон – острів на якому ми знаходимось. Дана споруда, – кивнула вона на піраміду. – Одночасно бібліотека й технологія, що служить для плану п’ятого вершника апокаліпсису.

– Плану? – запитально поглянув на неї Сафір. Страх поволі відступав.

– Впевнений, що це зараз головне? Твоє тіло руйнується, без мого втручання ти довго не проживеш. Подаровано тобі сила надто велика.

– Ти знаєш щось про цю силу?! – вигукнув Сафір спантеличено,  а потім швидко опанував емоції. – І чим ти можеш допомогти? – скоса поглянув він на жінку.

– Ти мав отримати зовсім іншу  силу, проте зовнішнє втручання змінило плани. Саме для цього й був побудований Авалон, щоб все виправити.

– Іншу? – Сафір зараз відчував себе маріонеткою, що подібно Зевсу, змінювала одного хазяїна за іншим.

– Зараз все побачиш, а то пояснення забере дорогоцінний час, – і жінка клацнула пальцями. Застиглий Зевс, і переляканий Сафір, перемістилися всередину піраміди.

В ній біла всього одна велика зала: з кристалом в центрі й трьома платформами навколо нього. Платформи, як і кристал, були розписані рунами Творення. Менш складніші руни були на стінах піраміди. Коли хтось торкався або перебував поблизу рун на стіні, вони могли на ментальному рівні передавати фрагменти інформації, певні спогади або й того – цілі хроніки подій. Саме їх розшифровував загін Натаніеля. Однак, через відчутність інформації про зовнішній світ і вершників, вони змогли лише вибудувати ланцюжок припущень. Завдяки вищезгаданим рунам вони дізналися про покращений геном і обдарованих, що приходили в цей світ з певною метою.

Сафір перемістився на одну платформу, Зевс на іншу, третя поки що була вільна. Та «святе місце» не буває довго пустим. Після появи Архітектора біля головного кристала, вільне місце зайняла невідома блондинка. Її стан нагадував Молоха, після потрапляння в Чистилище. «Невже вона звідти? – промайнула думка в голові Сафіра. – Якщо так, виходить вона…» – думки не встигли скластись в повну картину, через наступну події.

Блондинка перетворилась на темну енергію і у вигляді променя направилась до Сафіра. Зі Зевсом також не все було просто. З нього вийшла біла енергія, яка нагадувала ангела з двома крилами. Ангел був чоловіком років тридцяти. Коротке чорне волосся, карі очі. Округле обличчя на якому красувалась чорна щетина, що надавала йому більшої суворості. Розвинена мускулатура. З одягу, як і у всіх ангелів, біла туніка й золотисті сандалі з ремінцями до колін. Дивлячись на Зевса й ангела, мимоволі виникав дисонанс. Вони були прямо протилежні один одному. Немов від Зевса відділили найкраще, а все інше залишили на таке собі існування. Коли розділення завершилось, силует ангела також перетворився на енергію, проте сліпучо-білого кольору й направився до Сафіра. За мить промені поєднались і ввійшли в тіло хлопця. Як останній не опирався, проте зробити нічого не міг. Не допомогла й невідома сила. В той момент її потенціал звели до нуля. Тільки після закінчення процесу, Сафір усвідомив, що навколо платформи, на якій він стояв, був ледь помітний бар’є. Він обперся на нього, щоб не впасти.

– Що ти зробила? – звернувся Сафір хриплим голосом до Архітектора.

– Стабілізувала часові викривлення й врятувала тобі життя, – байдуже відповіла та. Архітектори не відчували особливих емоцій, вони виконували накази й не ставили зайвих питань.

– Що це за енергія була? – та не встиг запитати Сафір, як в голові почувся спочатку жіночий голос, а потім й чоловічий.

– Що за нах… тут відбувається?

– Леді не личить так висловлюватись, – глузливо мовив інший голос, який належав чоловіку, очевидно тому ангелу.

– Йди в дупу, Самуель. Ви, зі своїм Бакарі, вже всіх дістали, – відповіла жінка. – Це що – черговий рукожопий ваш проєкт? Хто ця баба?

– Ліора, включи хоч раз голову, а то твої запої вже дійсно пошкодили останні звивини! Нас помістили в тіло цього хлопця, – відповів Самуель.