ГЛАВА 19

Прикинувшись найманцем, Сафір попрямував в замок Абігора. Як не дивно по дорозі він зустрів багато людей. Не демонів, що прийняли людський вигляд, а саме людей. Виходило, що на Проклятих Землях можна було жити не тільки в якості раба.

Пройшовши ржаві залізні ворота, що охороняли кам’яні гаргуйлі, він направився до головного входу. Атмосфера навколо нагадувала цвинтар, тільки хрестів бракувало, для повного антуражу. Чорні силуети дерев, що росли обабіч зарослої травою доріжки, закривали й без того сіре непроглядне небо. Дивлячись на нього Сафір констатував подумки, що на шахтах, де воно було червоне, як кров, було якось спокійніше. Що в місті, яке знаходилось внизу пагорба, що тут – панував могильний холод, немов сама Смерть обрала це місце своїм домом. На превеликий подив, в герцога не було прислуги, принаймні Сафір ще її не зустрів.

Ось і дубові двері. Хлопець потягнув за одне з металевих кілець й ті зі скрипом прочинились. Всередині було царство павутиння й пилюки. «Що за чортівня?» – роздратовано подумав Сафір.

– Ти вирішив прогулятись? – з однієї з кімнат показався чоловік років тридцяти.

– Яке запрошення, такі й відвідини, – огризнувся Сафір, його очі миттєво стали чорними.

– Ну-ну, навіщо сердитись, – посміхнувся чоловік. – Не міг же я прямо перед імператором підійти й вручити тобі запрошення.

– Вистачило б і простого повідомлення, – Сафір прекрасно вжився в роль демона. Не останню роль в цьому зіграла і його нова сила.

– Надто ризиковано, мені й так довелось докласти зусиль, щоб твоєї маленької примхи ніхто не помітив. Подумати тільки, піддати бомбардування зірками Обсидіану цілу провінцію, через відмову підкоритись своїй волі. За таке марнотратство імператор би не на жарт розгнівався.

– Погрожуєш?

– Ні, що ти, ми ж союзники, – лукаво посміхнувся чоловік.

– Бакарі, що тобі потрібно?

– Інформація, друже, в цьому світі немає нічого ціннішого за інформацію, – обпершись на стіну, мовив Бакарі.

– Твої друзі не діляться з тобою? – запитав Сафір насмішкуватим тоном. Він добре вивчив інформацію по Бакарі, тому прекрасно представляв, що це за фрукт і з чим його їсти.

– На жаль цією вони не володіють, – Бакарі поводив себе зверхньо. Кожна його репліка була, як добре заточений клинок, покликана завдавати точних ударів, без шансів на контратаку.

– Що я отримаю взамін? – Сафір вирішив блефувати до кінця.

– Те, що мав: статус, владу, золото. Після смерті твої позиції похитнулись, ходять чутки, що ти не можеш переродитись… Я, звичайно, як можу стримую їх, та й мої ресурси не безмежні.

– Похитнулись кажеш, а не через тебе це сталося? – Сафір поглянув на нього спідлоба.

– Деталі, – засміявся Бакарі. Його поведінка нагадувала гадюку, що повільно обвивала шию жертви.

– Щось нерівноцінний обмін виходить, я тобі важливі дані, а ти взамін те, що й так моє? – потираючи бороду, вдав роздуми Сафір.

– Годі гратись! – роздратовано мовив Бакарі. Біля нього з’явився Зевс. Останній часто згадувався в секретних доповідях демонів, тому Сафір його одразу впізнав. – Ти – не Молох, а тому не варто більше гаяти час. Я сподівався отримати інформацію по п’ятому, та бачу, що даремно використав силу Зевса.

– Боїшся забруднити руки? – зверхньо поглянув на того Сафір. – Дозволь віддячити тобі за таку можливість.

– Можливість? – ледь встиг мовити Бакарі, як між ними з’явилась руна зі шестипроменевою зіркою в центрі.

– Міраж, скасувати, – виголосив Сафір.

Замок, місто – все зникло в одну мить. На їх місці постала безкрая чорна пустеля з руїнами колись квітучого міста.

– Гарне місце, – замріяно мовив Сафір. – Жаль, що ваша з Молохом дурість його зруйнувала. Може відновити його? – і Сафір поглянув в сторону цитаделі Бастіани. За мить, немов після помаху чарівної палички, каміння й розкидані рештки веж, піднявшись в повітря почали формувати обриси минулої будівлі. – Подобається? – звернувся Сафір до спантеличеного Бакарі. – Ця сила прекрасніша за ваш хаос.

– Ти не вершник, тому боятись мені нічого, – врешті прийшовши до тями, виголосив Бакарі. – Все, що з плоті й кісток, вже є вразливим!

– Вершник? – здивовано поглянув на того Сафір.

– Вв’язався в битву не знаючи правил. Ти дурніший, ніж я думав. Хоча, в ілюзіях ти майстер, не кожному дано розвіяти ілюзії Зевса, в стані пробудження.

– Ілюзії? – задоволено посміхнувся Сафір. Радий, що опонент поняття не мав про його справжню силу, хоча, по правді, він і сам нічого не знав про її походження, тому, в цьому, вони були чимось схожі, з тою лише відмінністю, що він міг її використовувати, а Бакарі являвся німим спостерігачем. – Давай, щоб ми краще розуміли одне одного, ти поділишся зі мною знаннями.

– Зарозумілості тобі не бракує. Зевс, – звернувся Бакарі до своєї маріонетки, що непорушно стояла біля нього. – Прикінчи цього ідіота.

– Ні-ні-ні, – похитав пальцем Сафір. – Це надто просто. Давай краще зіграємо у гру, хто зможе оживити Зевса, – і не дочекавшись відповіді, Сафір клацнув пальцями.