ГЛАВА 17

Сафір прокинувся від шуму, що доносився з коридору. Скільки перебував тут, проте такого могильного холоду ще не відчував. «Невже Молох?» – промайнула думка. – Стоп, який к чорту Молох. Як же та розмова? Чи мені наснилось? Тоді чому я настільки чітко все пам’ятаю, і знаю як користуватися тією силою? Може перевірити? Але, якщо там Молох… Краще почекати». За роздумами хлопець й не помітив, як ескорт зупинився біля його камери. Сам Молох зацікавлено його вивчав.

– Що за хлопець? – запитав Молох у жреців.

– Розхідний матеріал, – улесливо мовили жреці. – Вам немає потреба тратити на нього час. Ми вже приготували для вас претендентів.

– Щось в цьому хлопцю є, – задумливо мовив Молох. – Приведіть його в мої покої, може й претенденти не знадобляться.

– Як накажете, – виголосили в один голос жреці і процесія тіней рушила далі.

В той момент Сафір боявся навіть дихати. Якби було можливо, то й серце б зупинив. Навіть без оболонки, аура Молоха вселяла такий жах, що хотілось голіруч рити землю, лиш би заховатись куди подалі. Суть розмови дійшла до нього не одразу. А коли це відбулося, він й справді ледь не почав дряпати нігтями стіни. Коли емоції трохи вщухли, Сафір твердо вирішив, що використає ту силу. Інакше кінець буде не таким, як він очікував.

*************************

Сафіра привели у чималу залу, освітлену тьмяним світлом свічок. Навіть у такій формі демони любили розкіш. Колони й підлога були викладені з мармуру. На стелі красувалися мозаїки з зображенням Молоха, що перемагав людей, позаду яких стояли ангели. Від входу й до трону, що це трон сумнівів не було, вела доріжка з дорогого килима. Обабіч доріжки були складені скрині з невідомим вмістом. Через слабке освітлення, Сафір не одразу помітив письмовий стіл, на якому був акуратно складений пергамент. «Дивно, навіщо йому папір? Невже мемуари пише?» – подумав Сафір. Жнеці вийшли, залишивши його наодинці з цим похмурим місцем. Власника всього цього добра поки не було видно. Він з’явився десь за хвилину, коли хлопець досхочу насолодився красотами. Поява була доволі театральною. Спочатку над троном з’явився дим, а потім сформувався чіткий силует трьох метрового демона. Він дечим нагадав Сафіру розпорядника, що направив його на шахти. Хоча, тому було далеко до цього велетня.

– Підійди ближче, – ласкаво мовив Молох. – Мої гості завжди приходять зі своїми стільцями, – засміявся Молох, натякнувши на відсутність меблів. – Ти можеш обрати одну зі скринь.

– Не варто турбуватись, я постою, – улесливо мовив Сафір. Подібний тон сподобався Молоху.

– Знаєш чому я покликав тебе?

– Здогадуюсь, та це завелика честь для мене. Обламати б тобі ті роги за такий подарунок, – вже подумки виголосив Сафір.

– В тебе є потенціал, і я не хочу щоб він пропав. Підійди ближче. Зараз перевіримо, чи твоє тіло витримає декілька секунд.

Сафір слухняно виконав наказ. З кожним кроком, що наближав його до вірної смерті, в ньому все більше росла впевненість у правильності своїх дій. «Або пан, або пропав», – виголосив він подумки і приготувався до бою. Тим часом Молох злетів зі свого трону й попрямував до Сафіра. Враховуючи його форму, то мало відбутись щось на зразок вдихання, так би той потрапив в тіло Сафіра.

– Хроно матриця, – виголосив Сафір.

Навколо Молоха з’явилося чотири руни з восьмипроменевими зірками всередині рунного кола. Могутня статура колишнього зама командира п’ятого легіону постала у всій красі. Хлопцю довелося високо задерти голову, щоб поглянути тому в очі. Погляд останнього свідчив про відверту розгубленість й нерозуміння подій, що відбувалися.

– Нарешті! – зверхньо виголосив Сафір. – Нарешті я зможу прибрати все це сміття під назвою демони. Хоча, навіщо прибирати? – походжаючи кімнатою, мовив Сафір. – Я знищу всю цю кляту систему, яка зробила мене таким, заставила до крові здирати руки через те, що якісь мудаки придумали низку правил й під них підлаштували два світи. Побачимо, що тепер скаже цей світ. Ах, ледь не забув, – поглянув він на Молоха. – Зникни, – і той миттєво  розчинився в повітрі. – Тепер оглянемо наші скарби. Хоча ні, спершу інструкції, – згадав він передані знання. – А хто це був? – запитав Сафір у самого себе. – Чому я не пам’ятаю ні його імені, ні як він виглядав? Дивно, – стиснув він плечима й наклав рунний круг собі на тіло. – Тепер приступимо до перевірки, – потер він радісно руки.

– Ваша світлосте, – раптом почувся голос в Сафіра за спиною.

Той аж здригнувся, з несподіванки, й вже хотів було застосувати часову магію, та потім передумав. В голову прийшла інша ідея. Та руна давала багато можливостей і хлопець вирішив не стримуватись. Наклавши ілюзію, він обернувся до жрець.

– Що тобі потрібно? Не бачиш, я зайнятий, – мовив Сафір хриплим голосом.

– Перепрошую, – одразу схилив голову той. – Я хотів поцікавитись, чи вам нічого не потрібно?

– Так, – пом’якшив тон Сафір. – Я хотів би вибратись назовні.

– Вибачте, – розгубився жрець. – Без повного переродження це тіло довго не витримає.

– Роби, що наказую, – гаркнув Сафір. – Я краще знаю. Та спершу я хотів би привести себе в порядок.

– Як накажете, – ще нижче схилив голову жрець, ще трохи й він би торкнувся носом землі.