ГЛАВА 16

Правду кажуть: потрібно остерігатись своїх бажань. Сафір сидів в камері Чистилища й проклинав долю за такий подарунок. Морок і кам’яні стіни були його товаришами з моменту прибуття. Після спеки й холоду шахт, тут було не так вже й погано, якщо не враховувати, що цим мороком являлись самі демони. Жодних смолоскипів, свічок, кристалів чи інших засобів освітлення. Одна суцільна темрява й істоти в мантіях, що лякали своєї безшумною ходьбою. Вони пересувалися, як тіні, і тільки могильний холод, що їх супроводжував, свідчив про наявність поблизу Жреця Смерті. Особливо сильні демони, а таких, за останній час, Сафір нарахував штук двадцять, могли приймати форму людей і лякати в’язнів. Про тривалий сон тут можна було одразу забути. Це була одна з форм перевірки майбутніх тіл. Хлопець старався створювати якомога менше шуму, щоб про нього забули, викреслили зі списку смертників, і як йому здавалося, це прекрасно виходило. Та річ у тім, що Жнецям Смерті, як й іншим вищим демонам, було байдуже на нього. Він не представляв нічого значущого для них. Чергове тіло, що відправили на досліди. 

Спокій Чистилища сколихнула новина про прибуття, для переродження, Молоха. Жнеці, мов мурахи, метались туди-сюди, прагнучи організувати найкращу зустріч. Сафір з відразою давився на це підлабузництво. «Теж мені шишка. Всіх би вас прикінчити», – кидав він їм вслід злобні фрази.

– Хочеш я допоможу втілити це бажання? – раптом пролунав поблизу невідомий голос.

– Згинь, – процідив крізь зуби Сафір. – Знаю я вашу допомогу.

– І ти не хочеш помститися їм? – запитав голос, а потім насмішкувато додав. – Той Сафір, якого я знаю, ніколи не тікав від гарної бійки.

– Схоже, ти знаєш когось іншого, – байдуже мовив хлопець. – Дай мені спокій, я не бажаю грати у ваші ігри.

– Ігри? – здивувався голос. – Це давно вже перестало бути грою, однак, батько ще не до кінця це зрозумів.

– Який ще к чорту батько? – огризнувся Сафір. Його дедалі більше брала злість через те, що подібна розмова могла привернути небажану увагу жреців. – Забирайся!

– Значить не хочеш вибратись звідси? – в голосі незнайомця почулися хитрі нотки.

– Звідси тільки один шлях, – понуро мовив хлопець.

– Не можу не погодитись. Проте, його бачення у нас різне.

– Що тобі від мене потрібно? – ледь не вигукнув Сафір, та вчасно стримався.

– Невелика послуга в майбутньому, – загадково мовив незнайомець.

– І що я отримаю взамін? – Сафір вирішив не впускати можливості, може й справді, це був його довгоочікуваний шанс на порятунок.

– У світі, з якого я прибув, зараз відбуваються не вельми правильні, назвемо це так, події. Я хочу їх змінити.

– А я тут при чому? – обурився Сафір. – Хто ти взагалі такий?

– Оскільки ти згадаєш дану розмову тільки через декілька сотень років, то гадаю, тобі можна довірити невеликий секрет. Я Данте – шостий вершник апокаліпсису. Поки що це тобі ні про що не говорить, та згодом зрозумієш, хто такі вершники.

– Почекай, вас же чотири має бути?

– У твоєму часі вже є п’ять, – уточнив Данте.

– Тобто, нашому світу скоро прийде кінець? – вражено запитав Сафір. А потім його огорнула невимовна радість. Нарешті всі муки закінчаться.

– Не дуже радій. Все тільки починається, – загадково мовив Данте.

– В принципі логічно, раз ти тут… – задумливо мовив Сафір.

– Радий, що ще можеш мислити тверезо, – похвалив його Данте.

– І що тобі від мене треба?

– Коли прийде час – завадиш одному весіллю і сходженню на трон…

– Дивно чути подібне з уст такої могутньої істоти.

– Я й сам ще не вірю, що зважився на подібний крок… – зітхнув незнайомець. – Та ставки надто високі.

– Як би мені не хотілось тобі допомогти, та сам бачиш мої скромні можливості.

Попри все Сафір був ще тим щуром, всупереч юному віку, він завжди вмів виторгувати собі більше, оцінити свої послуги вище, ніж вони коштували насправді.

– Торгаш з тебе ще той, – засміявся Данте. – Ти отримаєш рівно стільки, скільки потрібно, щоб виконати роль апостола.

– Апостола? – здивувався Сафір.

– Не зважай, це вже твоє майбутнє... А зараз очисти розум і прийми невеликий подарунок.