ГЛАВА 15

Небо, цього вечора, було якось по-особливому червоним. Немов сама кров розлилась по небесному горизонту. Дехто зі старожилів перешіптуючись говорив, що це поганий знак навіть для цієї сторони. Наближається велике кровопролиття. Одні списували це на дивні стовпи в горах й імовірну появу нового командира хранителів, інші – на події в Бастіані. Чутки, що Молох веде війська туди, досягли й цих земель. Хоча, по правді, Бастіана й Гімера були не так далеко.

Сафір задоволено потирав руки, адже сприятливішого часу годі чекати. Підкинувши частину руди у найближчий барак, він став чекати, коли усі заснуть. Сон був чи не єдиною розрадою в цьому проклятому місці. Єдиним шансом забутися й поринути в кращий світ. Коли настала довгоочікувана мить, хлопець відчув надзвичайний прилив адреналіну. В нього немов відкрилося друге дихання. Перевіривши, чи поблизу немає випадкових свідків, він дістав зі сховку іншу руду й просунувши руки під трухлявими дошками, підпалив солому ззовні. Загорнувши свій підкоп, став очікувати результату. Спочатку почулось тепло, а потім бараком поширився дим. Люди не одразу зрозуміли в чому справа. А за підняття фальшивої тривоги жорстоко карали, тому ніхто не поспішав приймати якісь дії. Це дало час пожежі перетворитися на стихійне лихе, що охопило й сусідні бараки, до яких Сафір завчасно проклав солом’яні доріжки.

Кашляючи й прикриваючи рота, він підвівся й разом з усіма попрямував до виходу. Враховуючи події в Гімері, через які були надзвичайно стривожені демони, повстання й прибуття Молоха, до даного інциденту віднеслися з особливою серйозністю. Замість наглядачів шукати винних взялася Панора.    Ці жартувати не любили. Сафір багато чув про них, проте в живу ніколи не бачив. Перше знайомство було ще тим. Вони нагадували людей, проте колір шкіри був сірий. Зріст під два з половиною метри. Закручені роги. Більш людське обличчя, проте з гострими вухами й двома рядами сірих, гострих, як бритва зубів. Масивні довгі руки з кілька сантиметровими кігтями. Їх вони використовували в особливих випадках, а саме, коли винуватцю потрібно було вирвати серце або одним ударом відтяти голову. Це була їхня улюблена розвага. Вони навіть змагалися у кого це краще виходить. З одягу лише стегнова пов’язка, рідко коли, можна було побачити на їх тілах більше одягу. За спиною два чорних крила. Враховуючи специфіку роботи, то бонус за плечима чудово вписувався в їх діяльність, зменшуючи й без того мізерні шанси порушників. Окрім кігтів, до арсеналу їх повсякденної зброї входили й мечі з батогами.

Зараз вони ретельно обшукували вцілілі бараки й відправляли в політ зівак, що не встигали дати їм дорогу. Декого просто розрубували на частини. Коли один з цих монстрів підійшов до барака Сафіра, той з собачою покірністю підійшов на безпечну відстань і повідомив, що знає винуватців. Панорець гаркнув до наглядачів, що його супроводжували, ті швидко підбігши до хлопця, взяли під руки й потягнули осторонь від допитливих очей.

Допит тривав недовго. Панорець не бажав тратити більше часу, ніж це було необхідно. Задавши декілька запитань, він кивнув наглядачам, щоб ті перевірили свідчення. Поки вони залишались наодинці, перед очима Сафіра встигло промайнути все життя, до і після. Цей монстр був набагато сильнішим за тих демонів, що він вже встиг побачити. Одним своїм виглядом – пробуджував тваринний страх, від якого хотілось заховатись в найглибшу печеру й не висовуватись. Сафіру довелося докласти титанічних зусиль, щоб тільки стояти, не кажучи вже про інше. Благо доручення панорця швидко виконали й тепер мова пішла про те, чого хлопець так давно прагнув.

– Ха-ха-ха. Давно я не чув подібних прохань, – гучно засміявся панорець. – Якщо набридло жити, я можу зробити все прямо тут?

– Вдячний за туку великодушність, – схилив голову Сафір. – Проте, хочеться випробувати свої сили в поєдинку.

– Ти ж помреш й хвилини не протримавшись, – цілком серйозно мовив панорець. Сміливість і дурість цього хлопця зацікавили його. Це було краще, ніж просто вбивати неслухняних людців. – Знаєш що, в мене з’явилась чудова ідея, – піднесено мовив панорець. – Ти, звичайно, не гідний такої честі, та в мене гарний настрій і я зроблю для тебе виняток. Готуйте наказ! – звернувся він до наглядачів. – Відправите хлопця в Чистилище, для переродження, а потім і на арену колізею. Гадаю, Адрамелек підшукає тобі якось низькосортного демона, щоб ти зміг трохи розважити публіку.

Ноги ледь не підкосились, від таких новин, та Сафір проявив солдатську стійкість й вислухав вирок до кінця.

– Дякую, я й розраховувати не міг на подібну великодушність, – процідив Сафір крізь зуби, а самого вернуло від однієї думки про це. – Кляті демони, щоб ви згоріли в тих ріках лави! – проклинав він їх подумки.

– От і чудово, – задоволено виголосив панорець. – Сьогодні ж відправишся.