ГЛАВА 12

«Коли Творець хоче покарати, він забирає розум». А що, як замість Творця поставити людину? Яку б кару вона придумала для собі подібних? Скільки людей – стільки й думок. Та у випадку Велеслава думка була лише одна, а саме десята кара єгипетська. Він, звичайно, не наказував нікому мастити двері кров’ю, все було куди прагматичніше. В ніч перед втіленням основного задуму, жителі Суверенітету отримали змогу поспілкуватися з представниками того світу. Хто з друзями, хто з родичами, а до когось приходили ті, що віддали своє життя за їх свободу. І якщо у єгиптян померли тільки первонароджені, то в Суверенітету не стало половини населення. Їхні місця зайняли ті, що не пожаліли найдорожчого, за свою землю і народ. Всього за одну ніч держава з декількома десятками мільйонів громадян, перетворилася на силу в декілька мільярдів. І поки весь світ з роззявленим ротом спостерігав за формуванням найчисельнішої й наймотивованішої армії світу, в Суверенітет рікою потекло найновіше озброєння. Компанії бились за контракти, не думаючи, куди ця зброя буде направлена. Всього три дні знадобилось Велеславу для формування з’єднань і налагодження інфраструктури. Приводу, для першої атаки, не довелось довго чекати. Його дав західний сусід Магорія. Велеслава вже давно бісили їх претензії, а зараз був чудовий шанс розім’яти м’язи перед Гаргано.

Спочатку дипломати висловили ноту протесту Магорському посольству за їхні незаконні дії, та ті, як завжди, все проігнорували. Тоді Велеславу, як президенту, не залишалось більш нічого, як відстояти територію своєї держави. Військам на місцях був даний наказ вбити тогочасних представників магорської влади, що під виглядом дипломатичної місії агітували місцевих жителів до відлучення від Суверенітету. Далі, без зволікань, колони військової техніки направились на захід. Хвилин двадцять знадобилось військам, щоб пройти кордон і зрівняти прикордонні міста з землею. Тисячі біженців поспіхом покидали свої домівки й намагались уникнути приготовленого їм кінця. Та у високоточних балістичних ракет були свої плани на біженців. Два дні знадобилось військам, щоб провести повну зачистку території. Усі провідні ЗМІ й міжнародні організації кричали про геноцид і масові розправи. Велеслава поставили в один ряд з найкривавішими світовими диктаторами, та він лише сміявся з цього, з почестями прийнявши цей титул.

Врешті-решт світовим лідерам вдалося вмовити його на переговори. Вони мали відбутися в столиці Варсовії. Світ затамував подих, в очікування результатів цієї зустрічі. Ніхто й не думав про військовий блок, який створили саме для протидії подібним загрозам. Люди настільки пройнялись цивілізацією, толерантністю й іншими поняттями, що перетворились в заручників цих самих понять. Вони попросту стали чекати, коли десь подіє створена ними система.

На зустріч з Велеславом приїхали найвпливовіші світові лідери, проте вирішувати важливі питання стало вісім: Суверенітет, Атлантіс, Гаргано, Яматай, Альбіон, Алеманія, Франкія, Каната. Коли усі повсідались на свої місця, канцлер Алеманії розпочав.

– Ми зібралися тут, щоб обговорити проблему, яка загрожує устрою, що ціною титанічних зусиль створювали присутні тут країни.

– Не бачу жодної проблеми, – мовив Велеслав насмішкувато.

– Ви знищили мільйони життів! – обурено вигукнув представник Франкії, після слів перекладача.

– Коли мою державу роздирали всі, кому не лінь, ви не бачили в цьому проблеми, а коли ми дали відповідь, достойну діянь, це вже проблема? – спокійно відреагував на цей випад Велеслав.

– Ми допомагали вам, – спробував виправдатись представник Алеманії.

– Чим? Плетучи за нашими спинами інтриги й продаючи життя моїх співгромадян, – презирливо мовив Велеслав.

– Це вже давно не ваші співгромадяни, а біологічно вирощені солдати, – втрутився в розмову представник Гаргано.

– Жертви пропаганди обізвались, тримайте свої хворі фантазії при собі, – ледь не сміючись, виголосив Велеслав.

– Як ти смієш, шмаркач, ми… – представника Гаргано аж тіпало від злості.

– Що ти? Війська введеш, територію відіжмеш? Проходили. Ви наступні.

– Ви розумієте, що подібна заява – це пряме оголошення війни? – витер спітніле чоло представник Атлантісу.

– А до цього ми в пісочниці солдатиками грались? – перекладачів кидало в холодний піт після кожної репліки Велеслава, проте, вони сумлінно виконували свою роботу. – До цього не було жодної війни? – звернувся він до присутніх.

– Диму без вогню не буває, – представник Франкії тонко натякнув на підтримку населенням Суверенітету окупантів з Гаргано.

– Наші громадяни підтримують лише одне – акт раціональної відповіді на посягання на нашу територію, – в’їдливо відповів Велеслав. – Магорія ж член військового союзу, ви зобов’язувались її захищати. Чому ж не хочете виконати свої обов’язки? Чи вони, як і договори з Гаргано, не варті паперу на якому написані? Ви монополісти. Хочете жити заможно за рахунок інших, перетворивши менш розвинені країни, в ринки збуту, сировинні придатки.  Хвалена демократія – всього лише примарний образ вибору. Вибору, до якого людей підштовхують, який нав’язують «незалежні ЗМІ».

– Ваші слова просто абсурдні, – обурився представник Альбіону. – Погляньте як живуть країни, яким ми допомагаємо.

– Бачу, кожного дня війна, а спецслужби заробляють мільйони на тіньових контрактах. Чому б не вкласти мільйони не у війну, а в покращення життя тих територій, гляди й біженців би не було. Як і Гаргано, вам потрібен ворог, інакше вся суть свободи зійде нанівець. Люди зрозуміють, що перебувають під тотальним контролем, а всім керує група людей.