ГЛАВА 9

Ранок почався з неприємних сюрпризів. Тій сімдесятилітній жінці таки вдалося переконати сільського голову й бойовиків, що вона бачила карателя. По селі почалися обшуки. Згадалися часи Радіонського Союзу, коли виявити зрадника було справою честі. Доноси оформлялись на рівному місці.

Хоч Василь і перебував на особливому рахунку у місцевої влади, але вищезгадані події не оминули і його. Прийняти рішення потрібно було швидко. Благо усі роботи в полі сьогодні скасували й Василеві не довелося розриватись.

– Не знаю чому саме зараз вирішив поставити це запитання, та все ж, хочеться дізнатись, чому бойовики не чіпають вас? – запитав Велеслав Василя під час розробки плану дій.

– Бо вовк вчасно начепив овечу шкуру, – посміхнувся той. – Я з чотирнадцятого вдаю, що являюсь активним прихильником гарганівського миру. Всіляко допомагаю новій владі закріпити свої позиції. Враховуючи рани з минулих воєн, і бойові нагороди, мене комісували, так сказати. Хотіли навіть призначити головою, та я відмовився, мовляв, серед народу з мене буде більше користі. Щодо брата, то його і племінників, я офіційно не бачив десять років, це може підтвердити будь-хто з села.

– То виходить ви…

– Такий же донощик, як і половина села, – посміхнувся Василь.

– А як же могили? Хіба ні в кого не виникло питань?

– В наш час головне грамотно все подати, – хитро примруживши очі, мовив Василь. – Вибух машини, на якій ти приїхав, фальшиві паспорти громадян республіки на місці вибуху, підкинута форма, декілька випадкових свідків бою з групою розвідки карателів, і почесні похорони гарантовані. Довелося, для правдоподібності, поховати їх біля ще двох бойовиків, думаю племінниця не образиться.

– Тобто, та процесія? – ледь не вигукнув Велеслав.

– Саме так, – ствердно кивнув головою Василь. – Я спеціально тоді попросив тебе залишитись вдома, щоб не спровокувати ще одних поминок.

З кожним днем Велеслав дізнавався все більше цікавого про Василя. Інформація була ще тою. В такому маленькому селі чоловік організував справжній партизанський рух.

– Раз мова зайшла про машину, мені на думку спала одна ідея. Намір ризикований, та зараз тільки подібне може тебе врятувати.

– Що за план? – зацікавився Велеслав.

– Є в нашого партизанського руху є свій канал вивозу людей на ту сторону фронту, однак, до цього, ми використовували його виключно для перевезення прекрасної половини. З чоловіками, ще й твого віку, можуть бути проблеми, – і Василь задумливо потер бороду. – Ще й ці обшуки...

– З приводу останнього є одна ідея…

– Уважно слухаю.

– А що, як організувати декілька липових доносів? Мовляв, в будинку котроїсь з наглядачок, заховався гість з тої сторони. Любов, романтика й все таке. А смерть тієї наглядачки – це подяка за притулок й банальна спроба поділити сфери впливу. Звучить як сценарій Голлівудського блокбастера, та це тільки підігріє інтерес і розбавить рутинне життя місцевих. За бажанням коханця можна замінити на чоловіка, що воював проти республік, потрапив в полон, вирвався й тепер повернувся додому. Та це вже самі вирішуйте, виходячи з інформації про місцевих, ви їх краще знаєте.

– Хм… – задумався Василь. – Ідея непогана, але є один нюанс, що після?

– Не після, а під час, – посміхнувся Велеслав. – Для правдоподібності слід підкинути вибраній особі мою форму, і поки народний суд вершитиме правосуддя, ми закінчимо з моєю схованкою.

– Схованкою? – слова Велеслава все більше підігрівали зацікавленість Василя.

– Ага, – ствердно кивнув хлопець. – Ми викопаємо в якомусь непримітному місці цвинтаря ще одну могилу, в ній я і заховаюсь.

– Якщо вже ти сам про це заговорив… – Василь зробив паузу. – Цей трюк може подіяти, якщо могила буде старою, або вже відомою.

– Я очікував чогось подібного. Це навіть трохи символічно, якщо…

– Всі «якщо» викинь з голови. Ти ще маєш принести нам перемогу. А  зараз відкланяюсь, потрібно все підготувати, – і Василь рвучко підвівся з крісла.

******************

Хочеш, щоб все вдалося – придумай божевільний план і доручи його виконання таким же безумцям. Саме так і сталося у випадку Велеслава. Ніхто, в здоровому глузді, не міг подумати, що хтось дасть закопати себе живцем, та ще й в могилі, де вже перебував мрець.

З вибором місця Велеслава довго не роздумував. Якщо вже зустрічати кінець, то з коханою людиною. За життя не змогли бути разом, так хоч спочинуть в одному місці. Коли остання підпора була забита, Велеслав ліг на розстелену солому, а Василь встановив зверху дві дошки. На повноцінну труну не було часу, та й це б могло викликати зайві підозри, тому довелось використовувати підручні матеріали. Благо на народний суд зійшлися усі мешканці села. Серед бойовиків також був ажіотаж. Така зрада похитнула їхнє самолюбство, а тому обшуків зазнали інші наглядачки. Пославшись на невідкладні справи по господарству, Василеві вдалося вислизнути. Завантаживши на причеп трактора декілька мішків з картоплею, в одному був сам Велеслав, і необхідний інструмент, він відправився на поле, що було найближче до цвинтаря. Далі стандартна схема з показовим ремонтом. План розписали по секундах. Кожен рух був ювелірно точним і направленим на виконання конкретного завдання.