ГЛАВА 3

Сьогодні Велеслав прокинувся рано. Думки, що ввечері доведеться покинути Суверенітет й вперше відправитись закордон, не давали спокою всю ніч. Всього дев’ятнадцять, а вже доводиться думати, як би заробити на прожиття. Батьки Велеслава померли, коли йому ледь виповнилось чотири роки. Весь цей час його виховували дідусь з бабусею. До недавнього часу вони ще мали можливість працювати, та цьому щастю прийшов кінець, і їм толерантно натякнули, що пора звільняти місця. Попри важко відпрацьовані роки, пенсія була не те щоб мізерна, але й достатньою її не назвеш. Через це вони продали квартиру у Лембергу й переїхали у село. Стало легше, однак хлопець зрозумів, що пора познайомитись зі стороною суспільства під назвою  заробітки. Його довго відмовляли, та він був непохитним у своєму рішенні.

Пакувати речі став ще зранку. Ретельно перевірив документи. Перший раз вирішив їхати ненадовго. Три місяці – термін достатній, щоб побачити чи буде даний намір до снаги. Закінчивши з приготуваннями, ще раз набрав номер водія, який шукав йому роботу й мав завезти на місце. Той відповів, що нічого не змінилось і він забере його о сьомій вечора. Поклавши слухавку Велеслав спустився сходами вниз, щоб перекусити. Хоч в такий момент кусок в горло не ліз, проте, вирішив не мучити організм й все-таки підкріпитись. Бабуся готувала просто неперевершено. За лічені хвилини спорожнив тарілку з супом, а потім закріпив його салатом. Закінчивши з трапезою, помив після себе посуд і вийшов надвір подихати свіжим повітрям. На зміну дощовитій весні приходило жарке літо й зараз садок, біля їхнього будинку, був сповнений найрізноманітнішими пахощами. Це була гордість дідуся. Він ретельно доглядав за кожним деревцем. Сівши на лавку, Велеслав витягнув з кишені шортів телефон і почав гортати стрічку новин. Нічого особливого й нового там не було. Політичні сили звітували про готовність до позачергових парламентських виборів. Дехто ще не міг відійти від президентських. Чергові пости про бездіяльність правоохоронців. Політику змінили гламурні новини. Переглянувши декілька фотографій силіконових барбі, Велеслав плюнув і заховав телефон. Це сталося саме вчасно, адже біля воріт зупинилась старенька Audi. Хлопець побіг відчиняти ворота. Дідусь з бабусею повернулися з закупок. Велеслав лише головою похитав, побачивши кількість торбин. Очевидно, останні заощадження потратили, щоб зібрати його в дорогу. «Витратив більше, ніж заробив», – зітхав подумки хлопець, та сперечатись не став, що зроблено, те зроблено. Взявши пакунки, попрямував всередину.

До вечора йому наготували цілу гору різноманітної всячини. Цього було достатньо, щоб прожити не один тиждень родині з декількох осіб, не те, щоб йому одному. На усі заперечення, що зіпсується, бабуся відповідала стримано: «Домашнє краще за оту вашу хімію». Такі аргументи здобули переконливу перемогу в дискусії, і Велеславу довелося виділити місце ще й для зібраного провіанту. Замки тріщали, проте, все ж засунулусь.

За зборами не помітив, як настала година від’їзду й біля воріт показався бус. Поспіхом винісши сумки, Велеслав почав процес вантаження. Шофер виявився привітним сорокарічним дядьком, який ввічливо допоміг розподілити багаж по своїх місцях. Слізливого прощання було не минути. Найбільше переживала бабуся, дід лише скупо посміхнувся і міцно стиснувши внукову руку, поплескав того по плечу.

Нарешті хлопцю вдалося вирватись з бабусиних обіймів, і протиснувшись поміж сидінь, вмоститись біля вікна. Ще раз помахавши через вікно своїм рідним, він відкинувся на спинку крісла. Зачинивши двері водій повідомив, що вони ще заїдуть в декілька місць, щоб зібрати людей. Після цього настала тиша. Через хвилювання Велеслав не надто хотів розмовляти, а водій, очевидно розумів це бажання, тому не став нав’язуватись. Непросто перший раз самому відправлятись, хоч і не на таку далеку, але чужину.

******************

Бус помалу заповнювався людьми, в основному старшого віку. Дивлячись на деяких, важко було повірити, що особи, які б вже мали внуків няньчити,  змушені скитатись по світу в пошуках кращої долі, можливості краще жити на батьківщині за рахунок покладеного здоров’я на чужині. Салон заполонили жваві розмови, учасником яких мимоволі став й сам хлопець. Спочатку він відповідав на запитання про походження, а коли співрозмовники чули відповідь, то одразу виплескували чергову бурю емоцій, оскільки дізнавались, що там проживають якісь їхні знайомі чи родичі. Посмілішавши Велеслав і сам почав ставити питання про роботу й відношення до заробітчан з Суверенітету. Співрозмовники відповідали чесно, не прикрашуючи чи перебільшуючи, щоб залякати хлопця. Так за вікном настала темрява. Присутні почали діставати заготовлені заздалегідь наїдки. Здавалося, що приємна атмосфера триватиме до кінця їхньої поїздки, та останні пасажири змінили ці надії. В салон з лайкою та обуреннями, протиснулись двоє чоловіків напідпитку й молода дівчина. По говірці й гонорі було видно, що вони аж з самої столиці, а акцент дівчини, який вона всіма силами намагалась приховати, говорив про східні області Суверенітету на яких йшла війна.

Покричавши які вони молодці, і як їх бояться пани, вони почали діставати дівчину. Мовляв, вона підстилка гарганівська, це через неї гинуть наші хлопці, й все у цьому роді. Дівчина опустила голову й мовчки вислуховувала все. Ніхто з присутніх не заступився чи, хоча б, слово сказав п’яному бидлу, інакше їх не назвати. Усі мовчки жували їжу й «насолоджувались» виставою. Бідна дівчина ледь сльози стримувала. Насмішки перервались з прибуттям до кордону. Черг не було й прикордонники швидко пропустили машину. Як тільки переїхали кордон, чоловіки поновили знущання з подвійною наснагою. Велеслав попросив водія зупинитись в туалет, бо вже не було сил терпіти. Той не сперечався, а звернув на найближчу заправку. Та хлопець і не думав прямувати в туалет. Відчинивши двері, він в декілька ударів відправив хлопців поспати. У пригоді стали заняття змішаними бойовими мистецтвами, на які він ходив змалку. Люди, які до цього мовчки сиділи, тепер стали у все горло обурюватись. Виявилось, що чоловіки були родичами водія, а оскільки дані пасажири їздили з ними давно, то не хотіли вступати в конфлікт, щоб не жертвувати гарними робочими місцями. До обурення долучився й водій, але в пряму конфронтацію не ризикнув вступити. Натомість лаючись, він попрямував до багажного відділення з якого за мить викинув декілька сумок, а потім презирливо повідомив Велеславу й дівчині, що їхня поїздка завершилась. Хлопець плюнув тому в обличчя, а потім додав: