ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Вітаю, дорогі читачі. От і підійшла до закінчення третя книга циклу «Хроніки Судного Дня». Сподіваюсь, для вас подорож була настільки ж цікавою, як і для мене. У мене був приблизний шаблон історії, проте від початку третьої книги цей шаблон постійно руйнувався, а на його місці творилась зовсім інша, краща, насиченіша подіями й загадками історія.

Хтось скаже, що історія вийшла сухою, потрібно було краще розкрити персонажів, їх характери, емоції. Можливо ви й праві, та ніхто не бачив Творця, проте приписує йому ті чи інші якості... Немає ідеальної схеми передачі емоцій чи характерів. Можна створити ситуацію і показати, як герої діятимуть в ній, які рішення прийматимуть, що, власне, я й старався робити. Ви побачили історію сильних світу цього. Мені не подобаються заїжджені кліше, коли істот, здатних переписати Всесвіт, перемагає купка людей з «мечами», бо у них сила духу. Коли історія твориться на такому рівні, в ній немає місця «сентиментам» і випадковостям. Число жертв – лише цифра, суха статистика. Сильні не плетуть інтриги, це риса слабких, які не наважуються діяти.

Історія Алена – це історія зміни первинної реальності. Все, що люди знали, перевернулось з ніг на голову. Живеш собі безтурботно, як раптом все змінюється, стає іншим, ти розумієш, що зовсім інші сили керують цим світом. У кожного своя правда і свій шлях до неї... Наступні покоління, що народяться за горизонтом подій, нестимуть свою правду, і тільки об’єднавши сили – пізнають істину.

Водночас, я старався донести чітке послання, що все у наших силах. Ми, і тільки ми, являємось творцями реальності. Наші думки, наші мрії – це все має властивість і можливість втілитись. Все в наших силах, потрібно лише захотіти. Реалізувати даровані нам здібності й не надіятись на сторонні сили.

Герої неодноразово згадували, що вони допомагають випустити пар. Це також не пусті слова, враховуючи теперішню ситуацію. Ми стали агресивними, заздрісними, в думках крутяться картини насильства. Ми вважаємо це нормою, розвитком, до якого підійшли. І це найбільша помилка. Це те саме, що підвісити над собою меч і думати, що він не впаде, або ми виявимося невразливими. Якщо людина підносить над чиєюсь головою меч, то утримувати його в підвішеному стані, довго не зможе, сил не вистачить. Усе вищесказане і являється нашим Дамокловим мечем, питання тільки, скільки він протримається в підвішеному стані.

Творіть добро і воно повернеться до вас сторицею.