ГЛАВА 18

Сафір стояв перед дзеркалом й не міг повірити власним очам. Перед ним був справжній красень. Підстрижена борода, лише невелика щетина залишалась, коротка зачіска. Він давно мріяв зістригти ті патли. Сафір вже й забув, що у нього біла шкіра. На шахтах добре, якщо втамував спрагу, про душ ніхто й мріяти не міг. Зараз він нагадував молодого арабського шейха. Чорний костюм, червона краватка і капелюх на голові.

Взявши в руку тростину, він попрямував за жнецем, що прийшов його супроводити. Хлопець все ще не міг повірити, що придумана легенда настільки добре прижилась. За чутками, вищим демонам потрібні були роки для переродження, а тут лічені дні, тому Сафір старався не перегравати. Часто посилався на втому Молоха. Найбільше, він боявся зустрічі з тими, хто його близько знав. Та небезпека підкралась звідки її найменше чекав.

Враховуючи успіхи Молоха з освоєння нового тіла, сам Люцифер запросив його у свою резиденцію. Сафір, від безсилля, готовий був рвати волосся на голові. Сам імператор Проклятих Земель. Це не обезсилений Молох, якого він легко позбувся.

Відхилити запрошення – не варіант. Молох був не настільки великим цабе, щоб крутити носом перед імператором. Врешті-решт Сафір дав згоду. Зустріч мала відбутися через два дні і, за словами демона, що виступав посланцем, на ній мали бути присутніми, окрім імператора, ще й командири легіонів. Останній цвях, в труну майбутнього хлопця, було забито. «Та мене ж на першій дрібниці підловлять, – Сафіра кидало то в жар, то в холод. – Треба тікати», – сяйнула думка, та він одразу її відкинув. Подібне сприйняли б, як найтяжчу образу. Вбивство Молоха виглядала блідою тінню, на фоні такого вчинку. «А якщо пройти пришвидшений курс навчання? Я ж контролюю час. Як же все іноді просто».

***************************

Рай – найпрекрасніше місце, де душі людей знаходять спочинок, чи не так? Його красу описано в сотнях робіт, та чи заслужено він займає лідерську позицію? Що, якби знайшлося місце, яке б затьмарило його красу? І так місце справді було й називалося воно – місто Гріха. Символічна назва, проте чудово відображала дійсність. Перетнувши море або перемістившись безпосередньо на острів, де воно знаходилось, очам охочих відкривалися воістину невимовна краса. Білосніжні алеї з фонтанами, вода в яких була чистіша сльози. Сотні найрізноманітніших сортів квітів, аромати яких вітер розносив далеко за обрій. Гігантські дерева, що утворювали ліси й парки острова, а також формували порти. Так, ви правильно прочитали: переплівшись, коріння дерев формувало поодинокі острови, які служили причалами для кораблів, що очікували дозволу зайти в головні порти, яких налічувалось чотири. Як і в Ієрихону, тут було три стіни, три периметри захисту, над яким височіли гостроверхі вежі розписані рунами. Золоті ворота міста Гріха були відчинені цілодобово. Окрім веж і двоповерхових будинків, серед архітектурного ансамблю міста вирізнялись різноманітні крамнички й таверни. Форми цих будівель нагадували, як не дикого кабана всередині ікл якого розміщувались додаткові оглядові площадки, то величезного скляного дракона з декількома поверхами, на яких безтурботно відпочивали демони. Та найпрекраснішим місцем острова була резиденція Люцифера, іменована Проклятою Вежою. Проклята Вежа являла собою спіралеподібну будівлю, що мов змія, викручуючись, прямувала вгору на десятки метрів. Її вершину прикрашав грибоподібній скляний дах, що мов космічна тарілка, завис над нею.

Сафір вражено спостерігав за цією красою з борту дирижабля. З запропонованих варіантів подорожі, цей приглянувся найбільше. Він давав додатковий час для моральної підготовки. Хоча, чи можна до такого підготуватись, він не знав. Раптом, його тіло почала огортати темна енергія. «Переміщення?» – здивувався Сафір. Це точно було не з острова, вони б попередили, значить – стороннє втручання. Хлопець навіть зрадів такому повороту. Не появу можна було списати на зовнішній чинники. І Сафір прийняв запрошення, проте перемістився не до тих, що бажали з ним зустрітись, а в інше місце, не надто віддалене, щоб уникнути небажаних сюрпризів. Цим місцем виступила невелика таверна. Демони, що перебували в ній, байдуже сприйняли його появу, в їхніх очах він виглядав як черговий роззява, що бажав виділитись за рахунок вигляду.

Сафір сів за вільний столик й почав прислухатись до розмов. Захмелілі демони були чудовими розносниками пліток. До нього підійшов низькорослий біс, його зріст дещо нагадував гномів, проте на відміну від останніх, цей був взірцем неохайності. Буркнувши щось невдоволено собі під ніс, він звернувся до Сафіра, коли останній відповів, біс ледь під стіл не заліз з переляку. Подібне було невід’ємною частиною їх природи, яку вони всіма силами намагалися змінити. Коли той заспокоївся і прийняв замовлення, Сафір витягнув з кишені декілька золотих і поклав на край столу. Подібний жест означав, що потрібна інформація. Очі біса радісно заблищали, забувши про замовлення, він сів на стілець навпроти й почав без упину торохтіти, розповідаючи останні новини. Почувши потрібне, Сафір жестом руки наказав йому зупинитись, після чого додав ще монету, в знак подяки. Біс вдячно вклонився й побіг виконувати замовлення. Зі слів біса виходило, що правитель цієї провінції – Абігор, останні дні до чогось ретельно готувався. У столицю провінції, в яку, до речі, Сафіра й перемістило, постійно прибували найманці й наближені герцога. Все нагадувало підготовку до битви або чергового переділу влади.

Попиваючи вино, не таке вже й погане, слід зауважити, хоча Сафіру й порівнювати не було особливо з чим, він роздумував над ситуацією. З книг і кристалів, що транслювали новини з усієї Проклятої Землі, хлопець дізнався багато цікавого. Часи були неспокійні й робити необдумані кроки було ризиковано. Провінція, в яку він перемістився, являлась сімнадцятою по рахунку. Нею правив Абігор – Рікот, останнє означало командира з’єднань в темних легіонах. Його ранг був нижчий Молоха, тому було дивно, що він намагався так нахабно перемістити Сафіра, який прикривався Молохом. Невже осміліли настільки, що побажали вбити й забрати території? Провінція Молоха була десятою в списку, значно вище Абігорової, та й в плані військової могутності не йшла в жодне порівняння з сімнадцятою. Ні, тут щось інше, хоча… Демони завжди прагнули влади, а у випадку смерті й переродження, таким чином відкусити ласий шматок пирога для них було справою принципу. По всій видимості, вони робили ставку на неповне переродження Сафіра, адже при повному, він би точно не походжав Проклятими Землями в образі людини. Схоже, жреці працювали на два фронти: і вашим, і нашим…