ГЛАВА 2 НАВІТЬ ПІСЛЯ НАЙТЕМНІШОЇ НОЧІ НАСТАЄ СВІТАНОК (ПЕРШИЙ АПОСТОЛ)

Перш ніж почнемо знайомство з першим апостолом, хочу підготувати вас, дорогі читачі, до подій, що відбуватимуться далі. Відкиньте політику, фейки, брехливий телевізор, продажних журналістів і, що ви бачите? Я вже піднімав це питання в пролозі першої книги циклу «Хроніки Судного Дня» під назвою «Хранителі». Наше суспільство розвивається чи деградує? З кожним днем ми все більше тонемо у фальші власного єства. Ми заздримо сусідові, бо він роками, гнучи спину на заробітках, заробив те, що має. Нарікаємо, що у нас цього немає, бо нам ліньки відірвати п’яту точку від дивану. Ми жартуємо, сміємося, хоча за спиною лукавимо й обговорюємо своїх близьких та друзів. Чому ми ставимо матеріальне, якісь жалюгідні папірці, вище моралі, вище себе? Невже нам так багато потрібно для щастя? Що таке взагалі щастя? Чому вічно обираємо пастуха, порівнюючи себе з вівцями, коли маємо обирати «робітника для загону», того, хто стежитиме за добробутом і матеріально-технічним забезпеченням цього загону? Маневруємо між вірою і мовою, захистом своєї землі і її продажем? Ми господарі, чи торгаші власним майбутнім, майбутнім наших дітей? До чого це я запитаєте? А все дуже просто.

Наведу цитату з іншої своєї книги, яка ще в процесі написання: «Потрібно боятись загрози з космосу, – говорили нам вчені й всі, кому за це платили. Ми з острахом піднімали голови в небо, не підозрюючи, що загроза поруч». От так і ми живемо. Думаємо, що кінець прийде згори. Терпець Творця врешті-решт обірветься й він направить на Землю свої легіони для Суду. Покарає продажних суддів, нечистих на руку правоохоронців, президентів, що грабують свій народ. Та чи так це, а може, все куди простіше. «Знайдеться людина, що покладе собі за мету не створювати, а руйнувати…» Що, як хтось добереться до заповітної червоної кнопки й приведе вердикт у виконання? Ви не думаєте, що ми залишаємо у спадок своїм нащадкам не космічні технології, електромобілі, котеджі, мільярди зелених купюр, а злобу, агресію, менталітет, який врешті приведе їх до кінця: без фанфар й істот з крилами, які заберуть у Рай.

Один день, одна година, одна хвилина, одна секунда – і людей може не стати. Ми оглядаємося назад, сміємося з наших предків, вважаючи їх дикунами, та чи так це? Можливо ми саме ті дикуни, що відреклися усього, що знали й намагаємося стати тими, ким не є? Прогрес чи регрес?

Ми шукаємо технології для покращення життя і здоров’я, а насправді – потрібно «менше винаходити», щоб це здоров’я і життя не погіршувалось. Рух вперед не завжди потрібний напрямок. Іноді необхідне нам залишається позаду, слід тільки озирнутись.

Історія чотирьох апостолів, яких хоче виховати Ален для допомоги шостому й сьомому вершнику – це історія нашого з вами суспільства. Його світлих і темних сторінок, його мислення. Навіщо придумувати велосипед? Ми самі пишемо свою історію. Життя апостолів буде прямим відображенням нашої з вами історії. Історії, яка отримає фінал в кінці.

P.S Усі назви: країн, міст, політичних діячів і так далі, змінені на вигадані.