ГЛАВА 83

«Тільки мертві бачили кінець війни» (Платон)

Одразу після закінчення лекції, Ален перемістив Корнелію, Меліссу й Жана в резиденцію сьомого.

– І що тепер? – звернулась Корнелія до Алена. – Вічно ми тут не можемо знаходитись.

– Поки що розташовуйтесь зручніше, а я подумаю над розв’язанням проблеми, – і Ален вийшов з кімнати, залишивши їх наодинці.

– І що далі? – звернулась до нього Рін.

– До вечора ще є час, щось придумаю, – хоча сам поняття не мав що робити.

– Тобі не здається, що все це нагадує один невдалий спектакль? – мовила Рін.

– І схоже, він почався давно, – задумливо мовив Ален. – Чому нікого не призначили на пост командира сьомого?

– Ти про Марко й інших? Після цієї лекції мені й самій цікаво. Серафіель, ти повинен щось знати, – звернулась до того Рін. 

– Після подій з вершником, стіна ослабла настільки, що нам довелося направити силу джерела на її підтримання. Якщо б, в той час, провели випробування для командирів, то Едем би залишився без стіни. Марко й інші капітани сьомого, були попереджені про це. Порадившись, ми вирішили, що краще сьомому тимчасово залишатись без командира, а щоб все виглядало правдоподібно – Марко й інші, розіграли сцену з покидання своїх постів, хоча насправді – вони зосередились на пошуках обдарованих.

– Навіть боюсь запитати навіщо вам обдаровані? – мовив Ален.

– У разі падіння стіни, тільки одна людина могла зупинити темні легіони, які на той час набрали небачену силу, – відповів Серафіель.

– Я остаточно заплутався, – розгублено мовив Ален. – Якщо призначення нового командира не планувалось, то чому я ним став?

– Поняття не маю. Кіра мала приглядати за тобою, але все вийшло з-під контролю.

– А як же ти? – з кожною секундою спливали все більше подробиць і Ален поняття не мав, як на них реагувати. – Хіба ти не мій ангел-хранитель?

– Не забувай, що я можу тільки спостерігати, безпосередньо не втручаючись, а виключень, на той момент, не передбачалось.

– Тобто не передбачалось? А хіба…

– В тім то й справа, що я сам не зрозумів, що тоді сталося. Це, немов сама смерть втрутилась в ті події.

– А хіба вони не являються такою ж структурою, як ангели? – запитав Ален.

– Жнеці так, проте не Смерть. Вона – це древня сила, яку можна порівняти хіба що з Творцем. Простіше кажучи: її сила на порядок вища, ніж моя і Рін – разом взята. Це те саме, що простій людині виступити проти командира легіону.

– Припустимо, що з цим все ясно, але я тут, і свідомо чи підсвідомо, проте зв'язок з Едемом встановлено. Чому знаючи це, ти дозволив мені зробити подібне в Діті?

– За інших обставин я б погодився з твоїми міркуваннями, проте враховуючи знання, що відкрила мені Рін, я без вагань на це пішов.

– Але?

– Чому стіна все ще стоїть? На це є дві причини: перша – ти не використовував силу Едему, друга – Гелактіон. Не знаю, що відбулося під час дисбалансу в Діті, проте, після цього, Гелактіон компенсував усі можливі ризики. І одразу відповім на наступне твоє запитання: процес і так загрожував скоро розпочатись, просто останні події трохи прискорили його. 

– І що нам робити? Призначення мене на пост командира – не сильно покращило шанси Едему, – зіронізував Ален.

– Всьому свій час. Давай для початку – виявимо зрадника, – мовив Серафіель.

***************

До вечора жодних подій не відбулося, Ален сидів в бібліотеці, занурившись в книги, стараючись таким чином відволіктись від реальності. Частково, йому це вдалося, проте ближче до вечора – напруження зросло. Корнелія, Мелісса і Жан терпеливо очікували на третьому поверсі.  Коли почало сутеніти – прибули Хлоя і Дейчі.

– Все нормально? – звернулась Хлоя до Алена.

– І так, і ні… – ухилився Ален від прямої відповіді. – Давайте спустимось на третій поверх і там все поясню.

– Сподіваюсь – це жарт?! – обурилась Хлоя, побачивши кадетів. – Ален, ти командир, і тобі видніше, але щось не пам’ятаю, щоб план настільки змінювався.

– Якщо я не візьму їх з собою, то це може мати вельми трагічні наслідки, – виправдовувася Ален.

– Що тут відбувається? – дивлячись на них переляканим поглядом, запитала Корнелія. – І куди ви нас візьмете?

Хлоя немов й не чула запитань Корнелії, а сердито поглянув на Алена.

– Ми не можемо відправити їх на материк, це надто ризиковано, – прочитавши її погляд, стримано відповів Ален. – Подібні маневри ще більше поставлять під загрозу їхні життя.

– А взявши з собою, ми їм сильноо допоможемо? – сердито виголосила Хлоя.

– Після того, що дізнаємось, буде байдуже… – поглянув Алена скоса на Хлою. – А так: і мені, і їм – буде спокійніше, – стояв він на своєму.

– Я так зрозумів – відправляємось негайно? – вирішив трохи остудити їхній запал Дейчі