ГЛАВА 63

«Зброя зберігає мир» (латинське прислів'я)

Яскраве світло заставило остаточно прокинутись і розплющити очі. Спочатку було замішання. Картина, що відкрилась очам, була протилежною тій, що він бачив перед втратою свідомості.

– Де це я? – промовив Ален, і постарався підвестись, та все, що вийшло, це злегка повернути голову вбік. В кімнаті почувся шум.

– Нарешті прокинувся. Рада, що дотримав обіцянки…

Біля одного з вікон стояла Рін і спостерігала за пейзажами. Було помітно, як вона вся тремтіла, не наважуважуючись поглянути на нього.

– Що трапилось, де це ми? – розгублено мовив Ален.

– В столиці Едему, – сухо відповіла вона.

– Ієрихон? Але як...

– Подякуй Натаніелю і Беатріс, це вони тебе врятували.

– Врятували? Нічого не розумію, що там відбулося? Я пам’ятаю, як здався в полон, початок дисбалансу, а потім… потім немов хтось стер пам’ять. Рін, не мовчи, що там відбулося? Полонених вдалося врятувати?

– Вдалося, – хрипким голосом мовила Рін, кожне слово давалося їй ціною величезних зусиль.

– Та що з тобою? Я зробив щось не те?

– Не те?! – тепер вже Рін не стримувалась, а дала волю емоціям. – Я думала ти вже не прокинешся, ти три тижні пробув в комі. Тебез того світу витягнули...

– Три тижні... – різкий біль в голові перервав розмову. Ален корчився від болю, не в силі його вгамувати.

– Що з тобою? – запитала Рін підбігши до ліжка.

– Спогади... Вони повертаються...

– Не опирайся, інакше біль посилиться.

– Місто, геном... – від сильного болю Ален знову втратив свідомість.

*****************

Прийшов до тями, коли сонце вже заходило. Останні його відблиски освітили кімнату, давши змогу все як слід роздивитися. Він лежав на чималому двоспальному ліжку. Зліва, біля ліжка, стояла невелика дерев’яна тумбочка. Трохи далі, на стіні висіло квадратне дзеркало, в майстерно зробленій дерев’яній рамці. Та найбільшою окрасою були картини й величезна люстра, в якій замість свічок чомусь були запхані кристали. Зліва, від дверей, стояла шафа для одягу, а справа – стелаж з книжками. Видно хтось дуже любив почитати. На підлозі був застелений білий пухнастий килим. Весь інтер’єр грамотно розпланували, виключивши непотрібні деталі.

Двері відчинились і до кімнати зайшла Адрі. В руках вона тримала вазон з якоюсь рослиною, попри значні пізнання, Ален не зміг визначити назву чи вид.

– Рін, ти тут? – мовила вона роззираючись по кімнаті. – Я хотіла дізнатись, що говорили лікарі, чи не відбулось зміни? – очевидно їй не повідомили, що він приходив до тями.

– Не знаю, як лікарі, а от я впевнено можу сказати, що більше не хочу проходити сім кіл.

– Ален! – скрикнула Адрі. – Нарешті... – і вона кинулась обнімати його.  Від такого вияву емоцій Алену стисло в грудях і він закашляв від болю. – Вибач, – відпустивши його, мовила Адрі. – Мені не говорили, що ти прокинувся!

– Це відбулося зранку, – мовила Рін, яка з’явилась біля ліжка.

– Вони з Серафіелем не відходили від тебе, – тепло мовила Адрі.

– До речі, про Серафіеля, де він, таке відчуття немов я ще там, – мовив Ален.

– Жнеці не радили знімати печать поки ти не прийдеш до тями, – пояснила Адрі. – Я тобі ще стільки маю розповісти, Стільки всього трапилось поки ти спав, – збуджено мовила Адрі.

– Почекайте, я справді в Ієрихоні? І чий це будинок? – все ще не вірив власним очам і вухам Ален.

Почувши останнє запитання Рін вперше посміхнулась.

– Здивуй нашого героя, – звернулась вона до Адрі.

– Тепер це твій будинок, – посміхнулась Адрі.

– Мій? – здивовано перепитав Ален.

– Це резиденція командира сьомого легіону, а значить – твоя, – особливо наголосила на останніх словах Адрі.

– Гарний жарт, – не повірив Ален її словам.

– Ми абсолютно серйозні. Йому можна ставати? – звернулась Адрі до Рін.

– Організм відновився, та різкий біль ще іноді відчуватиме, пов’язку не знімати, – суворо додала Рін в кінці.

– Слухаюсь, – виголосив Ален.

– Бовдур, – тепло посміхнулась Рін.

– А де Натаніель, Беатріс? – запитав Ален.

На мить запанувала незручна мовчанка.

– Поки що не зачіпай цієї теми, – мовила Рін на телепатичному рівні. – Потім поясню деталі…

– Не могла раніше попередити? – дорікнув їй Ален.

– Думала у нас буде час поговорити про це, – винувато мовила Рін.

– Доведеться акуратно викрутитись… Раз це мій новий дім, то хотілось би ближче з ним познайомитись, – вже вголос заговорив він. – І де знайти людину, яка б провела екскурсію... – вдав Ален роздуми.