ГЛАВА 41

«Я не відмовлюсь прожити своє життя від початку до кінця. Я тільки попрошу права, яким користуються автори, виправити у другому виданні помилки першого»   (Б. Франклін)

Ален з’явився перед величезною брамою. Навколо було лише чорне, як ніч поле. Ні дерева, куща чи хоч травинки. Безкрая чорна пустеля, навіть небо над нею затягнули чорні непроглядні хмари. Єдиною архітектурною спорудою тут були величезні ворота. Від них відходила невелика стежка, навколо якої горіли смолоскипи. Завдяки їм він і зміг роздивитись навкруги. Брама, по всій видимості, була зроблена зі сталі. Основною її прикрасою були обличчя людей застиглі в жасі, вони немов хотіли вирватись, але брама не відпускала їх. Посередині поскрипували два величезні кільця, за які її й відкривали.

Перебуваючи поруч вас ні на секунду не покидало відчуття прихованої тривоги. Це немов знати, що завтра важлива подія і ти не можеш заснути через очікування. Подібне відчуття було присутнє й тут. Ти підозрював, що за воротами тебе чекає непроста прогулянка, але «приз» не давав повернути назад. Природна цікавість і страх змішувалися, утворюючи нове поєднання. 

– Я тебе колись приб’ю, – сердито мовила Рін. – Не можна було почекати, я ледь встигла перенаправити переміщення.

– Я в тобі ніколи не сумнівався, – пожартував Ален.

– Бовдур, – вже тепліше мовила Рін.

– Ален? – почувся знайомий голос.

Ален повернув голову. На невеликій кам’яній лавці, біля брами, сиділа Адрі. Її охороняла висока постать в чорній мантії. Обличчя не було видно, та Ален зрозумів – це був Жнець.

Адрі підбігла до нього й обійняла. В голові він перебрав сотні варіантів їхньої зустрічі, але про такий і подумати не міг. Пахощі її духмяного волосся п’янили розум. Він немов заповнив пустоту всередині себе…

– Я така рада, що з тобою все добре! – радісно мовила вона.

– Командир Ален, радий, що ви з’явились, тепер можемо розпочати, – мовив Жнець холодним, як метал голосом. 

– Командир… розпочати? – здивувалась Адрі. – Про що це він? – запитально поглянула вона на Алена. – І чому ти тут?

Ален не встиг відповісти, за нього це зробив Жнець.

– Командир сьомого легіону призначений офіційним наглядачем від ордену.

– Не може бути… – скрикнула Адрі, й відступила на крок від нього. – Мені говорили, що наглядачем буде хтось важливий, але… – ледь не ридаючи мовила вона. – Зупинись, попроси нехай призначать когось іншого. – А потім зі сльозами на обличчі додала. – Я не хочу, щоб ти проходив через це; розплачувався за мої гріхи, – тихо мовила вона.

– Все буде добре, от побачиш, – хоча й сам не до кінця вірив в те, що щойно сказав. 

– Прошу прикликати ваших ангелів, – знову заговорив Жнець.

Адрі подивились на Алена, все ще очікуючи, що той передумає, але він не показав й тіні сумнівів.

– Меріам, з’явись, – тихо мовила Адрі.

Біля них з’явилась жінка в білій туніці й двома крилами за спиною.

– Серафіель, – виголосив Ален.

Адрі здивовано поглянула на нього, мовляв, це що жарт такий? А тим часом біля Алена з’явився Серафіель. Вогонь його крилах освітив навколишню темряву. Меріам схилила голову в поклоні, але той жестом руки показав, що непотрібно цього.

– Сееррафим… – ледь вимовила Адрі.

– Ви не помились тоді, коли думали, що для мене приготовлено щось більше, – мовив Ален.

– Радий знайомству, мене звати Серафіель, – звернувся той до Адрі.

– Головний серафим? – розгублено заговорила Адрі.

– Можна й так сказати, – зніяковіло відповів Серафіель, видно, йому не дуже подобались ці титули.

– Схоже чутки не брехали, що з’явився обдарований, – мовив Жнець. – Підійдіть до мене. – Жнець поклав білу, як в мерця руку, спочатку на Адрі, а потім на Алена. По їхніх тілах пробігло легке поколювання. – Сподіваюсь нікому непотрібно пояснювати правила? – цього разу Жнець звернувся до ангелів. Серафіель і Меріам закивали головами, мовляв, все чудово знаємо. – Оскільки командир Ален недавно на цій стороні, то я коротко поясню правила. Я наклав на ваше тіло спеціальну відмітку, мітку наглядача. Жодна істота на тій стороні не матиме права напасти на вас, якщо, звичайно, ви не нападете першим, тоді вони вправі оборонятись. Сила ангела-хранителя запечатуєтесь з закриттям воріт, ви не зможете прикликати ангела, в даному випадку – Серафіеля, доки не пройдете сім кіл. Шлях наглядача закінчується у двох випадках: коли підопічна проходить сім кіл, або здається і бажає залишитись там. Тоді за наглядачем прибуваю я, і забираю назовні. Ви маєте право допомагати підопічній, але не забувайте, що ваші основні обов’язки – це спостереження. Якщо все ясно, то почнемо.

Ален схвально кивнув. Жнець потягнув за кільце на брамі, та з легкістю відчинилась. Ален думав, що з’являться якісь істоти й докладаючи величезних зусиль почнуть відкривати її, але на практиці все виявилось куди простішим. Помахавши на прощання своїм ангелам, вони поволі попрямували у розкриті обійми брами.

– Вибач за дурне прохання, але можу я обпертись на тебе, а то наслідки останньої битви даються взнаки, а враховуючи, що меч серафимів зараз зникне, то відчуваю, що можу впасти, – звернувся Ален до Адрі.