ГЛАВА 26

«Qui desiderat pacem praeparet bellum» (Хочеш миру – готуйся до війни)

(Публій Флавій Вегецій Ренат)

Портал закрився і вони опинились в тронній залі замку Долини Королів. Покров темного ангела зник і Ален збезсилено обперся на стіну. В такому стані навіть найпростіші техніки сильно виснажували, а що вже казати про складніші. Краєвиди тут майже не змінились, за винятком хіба що кількох десятків кам’яних статуй людей, які завмерли, прикриваючи свої очі від смертоносного погляду василісків. Відлуння того вечора ще давало про себе знати, зринаючи в пам’яті короткими фрагментами.

– І… що це було? – ледь видавив з себе Маркус. Його аж трусило не то від переляку, не то від очікування того, що може почути у відповідь.

– Впевнений, що хочеш знати? – звернувся до нього Ален.

– Якщо вже побачив, то хотілось би знати з чим маю справу, – твердо мовив Маркус.

– Не з чим, а ким… Знайомся – це Рін, мій другий ангел-хранитель.

Рін стала видимою і граціозно вклонились, відвівши праву ногу назад.

– Рада знайомству, – кивнула вона.

– Щеее одиин... – затинаючись мовив Маркус.

– Знову одне й те саме. Другий Марко, – зітхнув Ален. 

– Але як? Подібне неможливе? – свідомість Маркуса боролась сама з собою. – Така сила, в одних руках, може в корінь змінити уклад цього світу. Що ви за ангели, про які ніхто не знає? – тепер вже він звернувся до Рін.

– Про наше існування і не повинен ніхто знати. Ми нейтральна сила, яка не втручається в справи цього світу, – відповіла Рін.

– Але твоя присутність тут свідчить про протилежне. Значить щось змінилось? Але що могло трапитись настільки важливого, щоб ви втрутились? – налякано запитав Маркус.

– А ти не такий простий, як здаєшся з першого погляду, – скоса поглянула Рін на Маркуса. – Поки це неважливо, займемось завданням.

– Можете не сперечатись, вона й мені нічого не розповіла, – хрипко мовивши, Ален впав на землю, втративши свідомість.

– Все-таки четверта і п’ята форма підкосили його сили більше, ніж я думала. Допоможи занести його в одну з кімнат нагорі, – звернулась Рін до Маркуса.

– Я сам це зроблю, негоже такій тендітній дівчині займатись подібним, – виголосив Маркус.

– А ти джентльмен, – привітно посміхнулась Рін. – Не те, що цей, хотів, щоб я самотужки це зробила, – пожартувала Рін. 

– А де Серафіель? Я думав він завжди поруч.

– Ці двоє бавляться в шпигунські ігри.

– Ти сильно за нього переживаєш… – посміхнувся Маркус.

– Нічого подібного, – зніяковіло мовила Рін.

– Я може й не настільки довго живу, як ти, але людські емоції навчився читати добре. Ваш зв'язок не подібний іншим хранителям, в тобі зараз більше говорить його характер, а вся його серйозність від тебе. Тобі подобається його безтурботність, але водночас ти боїшся зруйнувати цей зв'язок тим, що приховано в глибинах твоєї душі. Хоча, щоб це не було, не думаю, що воно варте таких жертв.

– Це так очевидно... – зітхнула Рін.

– Все таємне рано чи пізно стає явним, – кладучи Алена на ліжко, мовив Маркус. – Присядемо, – запропонував Маркус, показуючи на крісла недалеко від ліжка. Рін схвально кивнула.

– Може й так, але я змирилась з наслідками… Таємниці існують недаремно. Ми думаємо, що знаючи заздалегідь, могли б усе змінити, та це типова людська помилка. Час одразу б зреагував на зміни й створив нові перешкоди, складніші перших. Дещо неминуче має статись, і якби ви не прагнули це змінити, воно все одно станеться.

– Так говорять перед смертю на Землі, не підозрюючи, що їм належить прожити ще не одну сотню років. Не завжди незнання є кращим.

– Він ще не готовий до такого, нехай краще злиться, що я йому не розповідаю.

– Все одно колись доведеться.

– До цього ще далеко; поки що іших турбот вистачає…

– Один намір божевільніший іншого, – з теплотою в голосі мовив Маркус. – До речі, все не випадало можливості запитати, що за блакитне полум’я тоді було біля проходу?

– Результат поєднання моєї сили, з силою Серафіеля. Я попросила його поки що не використовувати мою силу відрито, от він і придумав, як замаскувати її. Утворилось те, що ти бачив біля ущелини.

– Боюсь навіть запитати, що послужило першоджерелом для тієї техніки?

– Темний ефір, так ми його називаємо. Він може поглинати навіть ваше червоне полум’я. Зупинити його практично неможливо.

– Ефір ж не розбирає хто друг, а хто ворог? – здивувався Маркус.

– Я вже говорила, що Ален поєднав дві сили, наслідком стала неспроможність завдати шкоди хранителям, щодо реакції на простих людей, ще невідомо. У всякому разі – це смертоносна зброя проти демонів.

– Незвичайна він людина, навколо нього завжди кипить життя… – задумливо мовив Маркус.

– Скоріше – купа проблем, – посміхнулась Рін.