ГЛАВА 74

– Як пройшов перший день в академії? – запитала Адрі, коли Ален повернувся в резиденцію.

– Нормально, – стараючись приховати розгубленість, відповів Ален.

– Вивчали історію? – припустила та.

– Ага, – зітхнув Ален.

– Дай вгадаю: ти не такого сподівався?

– Ага… – зітхнув Ален.

– Рада, що хтось почав замислюватись над цим, і не сприймає, як належне.

– Починаю розуміти Бакарі… – підійшовши до вікна, задумливо мовив Ален.

– Все, що тобі залишилось – це прикликати вершників, – пожартувала Адрі.

– Дуже смішно.

– Смішно слухати подібне після того, що ти пережив. Раніше ти не задумувався над подібним.

– Виходить мені потрібно постійно воювати. Тільки, що залишиться, якщо все знищити?

– Нічого. І з нічого зароджується все.

– Цей світ перероджувався неодноразово, та це не принесло бажаного результату.

– Думаєш? Твої очі здатні зазирнути за грань можливого, але ти не бачиш того, що перед тобою.

– А якщо немає що бачити? Війни там, війни тут, влада, гроші, вплив…

– «Коли вода заполонила сушу, то лише одному чоловіку з сім’єю, було дано врятуватись і відновити рід людський».

– Тільки питання – навіщо? Навіщо все це? Люди покинули би Землю і стали жити в Едемі.

– Не забувай про перший гріх.

– Тоді виходить, що люди приходять на Землю, щоб померти? Не бачу сенсу. Там померти, тут померти. Ти кажеш про праведника, але де його знайти. Маючи таку силу люди все одно не можуть знайти правильної дороги.

– А можливо її не існує, або ж комусь слід зібрати її з окремих частинок.

– Зробити те, зробити се. Ми стали надто ліниві, звикли, що хтось вирішить за нас. Про яку свободу волі тоді можна говорити, коли у такому місці, як Едем, можна посіяти розбрат простими речами. Люди постійно говорять про справедливість, що правильно, а що ні… але як тільки настає ця справедливість, кращий світ, то його руйнують прості нашіптування зі сторони. Виходить – люди поняття не мають, що їм потрібно. Вони підхоплюють почуту ідею, роблять її своєю, та в результаті щастя приходить до інших. Питається: для чого, й за що, тоді боротись.? 

– Борись заради самого себе.

– Забагато сили, як для однієї людини, – скептично мовив Ален.

– Ти гірший малої дитини: це тобі не так, і те не підходить. Ще заплач і бийся в істериці, – зіронізувала Адрі.

– Ти вмієш допомогти, – пожартував Ален.

– Завжди рада, – зробивши граціозний поклін, мовила Адрі.

– До речі, мені здається, чи щось змінилось? – мовив занепокоєно Ален.

– Ти про що? – байдуже запитала Адрі.

– Немов якась порожнеча всередині тебе.

– Тобі здалося, – опустивши, мовила Адрі.

– Отже позбавивши тебе звання вони і…

– Не переймайся цим… Все відбувається так, як і мало бути з самого початку.

Ален хотів було заперечити, та почувся стук у двері.

– Вибачте, що перериваю, та не знайшовши тебе в командному центрі, я вирішив податись в житловий, – відчинивши двері, звернувся до них командир шостого легіону Ейс, – Кайлі говорила, що ти хочеш зустрітись.

– Так, проходь, – пожвавішав Ален.

– Я буду в бібліотеці, підготую тобі потрібну літературу, – і Адрі поспішила покинути їх.

– Я б сам зайшов, та не встигаю всюди, – винувато мовив Ален.

– Дрібниці, я й сам хотів поговорити, – махнув рукою Ейс. – Я так зрозумів, справа в тій диверсійній групі?

– Вірніше в істотах, що проникли разом з нею, – уточнив Ален.

– Мінотавр і Цербер. Ми самі вже думали над цим, та кожна ідея передбачає значні руйнування.

– Їх можна уникнути, якщо перемістити гостей якомога далі від столиці. Наші команди переміщення вже почали розміщення по секторах, але сам розумієш, що столиця немаленька, нам би не завадила ваша допомога.

– А в цьому щось є, – задумався Ейс. – Тільки потрібні також команди прикриття.

– Старші офіцери з цим чудово впораються. 

– А як бути з іншими?

– Одержимих я зможу виявити за допомогою Волі, або використаємо блакитний ефір. 

– Я пропоную піти ще далі, щоб хранителі мали змогу вчасно зреагувати, виготовити щось на зразок Зірки Обсидіану. Блакитний ефір ж не завдає шкоди простим людям?

– Ні, – заперечно похитав головою Ален.

– Значить ми не будемо заручниками обставин і отримаємо необхідну перевагу.

– В будь-які ситуації є своє «але», – поглянув Ален скоса на Ейса.

– Ми не знаємо напевно чи вони проявлять себе на церемонії. Можливо в них інший план. Поки що ми можемо покладатись на твою силу, та де гарантія, що вони не дочекаються твого відбуття. Та й Бакарі непростий суперник. Він знає всю систему ордену, усі можливі ходи, щодо оборони, а от ми перебуваємо в невіданні. Також не слід виключати фактору можливих прибічників.