ГЛАВА 71

Прогулянка академією супроводжувалась захопливими поглядами студентів. Піднявшись на третій поверх, Ален постукав в чималі дерев’яні двері.

– Заходьте! – почувся жіночий голос. Двері зі скрипом відчинились впустивши його всередину. – Ім’я, звання, курс і причина звернення! – сухо мовила жінка, не відводячи погляду від документів.

– Я… якби це сказати, тільки-но прибув розпочати навчання, розгубився Ален.

– Вам нижче поверхом, – сухо відповіла жінка.

– Мені сказали в першу чергу звернутися до вас, – невпевнено мовив Ален.

– Запис на навчання проводить комісія поверхом нижче, – холодно відповіла вона. – Якщо ви не зі Знаті, то нам немає про що розмовляти.

– А ви тільки зі Знаті приймаєте? – невпевненість Алена переростала в роздратування.  

– Молодий чоловіче, я, по-моєму, ясно сказа… – сердито гримнула вона, відірвавши погляд від читання, проте, коли побачила, хто перед нею стоїть,  одразу поспішила підвестись і віддати честь. – Виббаачте, я не знала, що це     ви, – затинаючись мовила вона.

Ален зручно вмостився в одне з крісел.

– Та ви сідайте, в ногах правди немає.

– Щооо, вибачте? – розгублено перепитала жінка.

– Кажу: радий теплому вітанню. Якщо ви усіх так зустрічаєте, то я здивований, що ви ще тут працюєте. Уявляю реакцію простих людей, які прийшли навчатись, а тут таке.

– Вибачте, більше не повториться. Це все нерви, тут навчається стільки людей, і до кожного потрібен свій підхід. Іноді доводиться проявляти характер, – схиливши голову, винувато мовила вона.

– Сподіваюсь на це, в протилежному випадку доведеться звернутись в орден… Маю надію ми зрозуміли одне одного.

– Так. Ще раз вибачте. – Жінка хотіла було покликати когось, проте Ален жестом руки зупинив її.

– Почекайте хвилину. Рін…

– Зараз зроблю.

– Все, тепер можна і до навчання приступити, – посміхнувся Ален, коли плащ зник.

– Розумію… Корнелія, Мелісса, Жан! – покликала жінка. За мить, до кімнати зайшло дві дівчини й хлопець років двадцяти п’яти. Пам’ятаєте ми говорили, що до нашої академії має завітати особливий гість? – звернулась жінка до трійці. 

– Так! – хором відповіли ті.

– Знайомтесь – це Ален, він пройде навчання по спеціальній програмі, ваше завдання у всьому йому допомагати.

– Черговий представник Знаті? – відрізав хлопець.

– Жан, прикуси язика і виконуй те, що тобі велять! Вибачте за таку поведінку, – звернулась директорка до Алена. – Іноді вони забувають про гарні манери. – Ален нічого не відповів, лише посміхнувся.

– Прошу за нами, – мовила одна з дівчат. Коли вони опинилися в коридорі, вона раптом зупинилась. – Мене звати Корнелія, це – Мелісса, моя сестра, а це – Жан. Вибачте за неввічливе питання, але ви справді зі Знаті? А то ніколи не бачила директорку такою… Та й ваш одяг. Форма хранителів відрізняється.

– Чого ти повзаєш перед ним, і так ясно, що він високого походження! Нічого, скоро ми станемо хранителями й покажемо всім! – презирливо мовив Жан.

– Вибачте Жану, іноді він просто нестерпний, – мовила Корнелія.

– Все нормально, – посміхнувся Ален. – І ні, я не зі Знаті.

– Значить якась королівська сім’я направила сюди, – глузливо мовив Жан.

– Не вгадав, – пожартував Ален. – Ці троє не здогадувались хто він такий, а це йому й потрібно було. Хоч ненадовго не бути центром загальної уваги. – Займімось навчанням, всі питання потім. Ви говорили, що скоро станете хранителями?

– Ми на останньому курсі, скоро друга церемонія, – відповіла Корнелія.

– Залишилось тільки визначитись з легіоном, – додала Мелісса.

– Вже маєте якийсь на увазі? – не приховував зацікавлення Ален.

– Особисто я хочу вступити в сьомий, – гордо мовив Жан. – Він хоч і переживає не найкращі часи, та все одно залишається найсильнішим.

– Ми, з сестрою, ще вагаємось між третім і сьомим, – мовила Корнелія. – Хоча, враховуючи чутки, швидше за все, також вступимо в сьомий.

– А що за чутки? – вдав зацікавлення Ален.

– Ні, він точно не звідси. В сьомого новий командир, який вже встиг розправитись з Молохом, Ліорою і Сотарісом. Кажуть, він справжній гігант. Жаль, що нам не вдалося побачити його вчора. Дурні завдання, – зітхнув Жан.

– Завдання даються недаремно… – повчально мовила Корнелія.

– «А, щоб відточувати майстерність…» Це я вже сотні разів чув, – пробурмотів під ніс Жан.

– А ви куди вступите? – звернулась до Алена Корнелія.

– Для мене тільки одна дорога… – стараючись уникнути прямої відповіді, відповів Ален.

– Я ж казав, що він королівської крові, – процідив Жан крізь зуби.

– Може годі?! – нагримала на Жана Корнелія, а потім вже спокійніше звернулась до Алена. – Почекайте мене тут, а я піду за розкладом.