ГЛАВА 67

По прибутті в столицю відбою від посланців з ордену не було. Усі хотіли знати, що відбулося, проте Ален, Драгон, Рікей і Натаніель, домовилися нічого не повідомляти до закінчення усіх церемоній. Каріна й інші члени делегації, встигли розповісти історію, яку їм навіяв, Ален, але в її правдивість вище керівництво вірило слабо, тому й прагнули всіма силами дізнатись правду.

З одного боку така їхня позиція  була дуже ризикована, адже невідомо чи подібна ситуація не загрожувала повторенням, але з іншого – мертві заслуговували на спокій. На всякий випадок, Ален переборюючи біль, оглянув столицю, проте жодних слідів того, що він відчув першого разу, не було. Хранителі, за наказом ордену, посилили охорону. Коли паніка трохи стихла, дзвони оголосили про початок  церемоній.

Ален, разом з іншими командирами, на чолі колони попрямував до храму Архистратига Михаїла, де на них вже чекали священники. Виголосивши коротку промову священники, разом з частиною людей, зайшли всередину, інші, залишилась надворі. Попри розміри храм не міг вмістити усіх. Почалася служба, яку транслювали на величезних кристалах по усій столиці.  

Стоячи й спостерігаючи за усім, Алену згадалась церемонія його поховання на Землі. Вперше, за останній час, зринули спогади про дім, родину, яку він покинув. Згадалось те життя… Там він і уявити не міг, що все складеться саме так. Тепер все здавалося зовсім іншим: життя, смерть… Ці поняття набували зовсім інших значень. Він сам став іншим. Змінилось його бачення людей, їхньої ролі в цьому світі. Мимоволі погляд впав на труну з тілом Діани. «Що я тоді бачив? Яка вона, дорога далі...»

В храмі почувся легкий шум, люди розступались, даючи дорогу новоприбулим. На чолі них була Адрі.

– Хто це? – звернувся Ален до Серафіеля і Рін.

– Вища Знать, елітна її частина, – відповів Серафіель. – Якщо випаде можливість поспілкуватись, то побачиш чого вони називаються елітою, хоча з тобою вони не посміють проявляти зверхності, але тим не менше – зберігай холодний розум.

Помолившись і пройшовши навколо труни, віддаючи останню шану Діані, новоприбулі зайняли місця спереду. Було помітно, як люди з презирством дивилися на них. Лише на мить йому вдалося вловити погляд Адрі, але й цього було достатньо, щоб зрозуміти: вона знає про інцидент в порту.

****************

   Після служби священники знову виступили з промовою. Вони наголосили які зараз непрості часи, й що Едем має бути, як ніколи єдиним. Далі мова пішла про сім кіл і подвиг, що вчинили хранителі, віддавши свої життя, щоб зупинити демонів. На кінець вони запросили близьких сказати декілька слів. Завершальною частиною стала промова Драгона. Єдине, чого Ален не очікував, це те, що Натаніель не виступив з прощальним словом.

– Це тільки початок, – мовив Серафіель. – Дочекайся вечора і все зрозумієш.

Надворі почулися вигуки й салюти. Декілька хранителів з тіньового взяли труну й понесли до виходу. За ними слідував ескорт зі священників і солдатів, що несли знамена семи легіонів, і підрозділів тіньового. Це символізувало єдність і нероздільність усіх військових підрозділів Едему.

Коли Ален, разом з іншими командирами, вийшов назовні, то не повірив власним очам. На площі перед храмом, і на вулицях, було повно людей. На їхніх обличчях не було суму чи сліз, як це зазвичай бувало на подібних заходах на Землі, вони вигукували й веселились, а торговці продавали різноманітні сувеніри. Хоча, якщо подумати, то й люди в храмі не проявляли особливих емоцій. Його спантеличене обличчя помічали інші й тільки посміхались з цього.

– Я говорила, що тебе чекає сюрприз, – почувся голос позаду. Це була Адрі.

– Що тут взагалі відбувається? – розгублено мовив Ален.

– Це я тебе маю запитати, що відбулося? – і вона легенько штовхнула його в бік.

– Давай потім, а то... – і він кивнув на людей.

– Добре, але не сподівайся, що викрутишся відмовками. А зараз давай  прогуляємося, якщо, звичайно, не хочеш спілкуватись з бюрократами?

– І скажи, чому у мене передчуття, що ти щось задумала? – скоса поглянув на неї Ален.

– Перемістимося до резиденції сьомого і я тобі все поясню… – загадково посміхнулась Адрі.

– А як же... – натякнув він на церемонію.

– Скажемо так, до вечора ти вільний.

– І все ж...

– Не будь таким впертим. Кайлі пояснить все на місці, – насупила губи Адрі.

– Ну, добре, добре, – Ален обійняв Адрі й вони перемістились.

На внутрішньому дворі саме вишикувалось близько двохсот хранителів. Побачивши командира, вони поспішили віддати честь.

– Рада, що вас не відправили в госпіталь, – мовила Кайлі, прямуючи їм назустріч.

– А з цього місця детальніше? – підвищила тон Адрі.

– Вибачте, не думала, що це секрет, – побачивши сердитий погляд Алена, відповіла Кайлі.

– Давайте, для початку, розповісте, що тут відбувається, – звернувся до дівчат Ален.

– Як ви вже помітили, похорони тут не схожі на Земні. Жителі Едему сприймають дане явище, як не кінець, а початок нової дороги. Тому й відзначають по-особливому. Всі веселяться і святкують. Ярмарки, конкурси, різні шоу… невід’ємна частина святкування. Ці хранителі виступлять від нашого легіону, – пояснила Кайлі.