ГЛАВА 56

Щоб Ален не бачив дороги до табору, йому зав’язали очі й наказали йти вперед. Декілька раз він натикався на перешкоди, й боляче вдарявся. Його конвой це помітно веселило, бо кожного разу, як це траплялось – було чути хіхікання. Врешті, йому це набридло, й він використав Волю, щоб бачити дорогу. Вид був трохи незвичним, та з іншого боку – це було чудовою можливістю потренуватись.

– Обережно, – звернувся Ален до однієї з дівчат, коли вони переступали через чергове коріння дерев.

– Беатріс, ти добре зав’язала йому очі?

– Діана, я не перший день на службі, – обурилась дівчина.

– Значить Беатріс і Діана – це вже прогрес.

– Мовчи, хоча краще скажи, як ти бачиш крізь куфію? – мовила дівчин на ім’я Діана.

– А я не бачу, – насмішкувато мовив Ален.

– То чому сказав, щоб я була обережна? – запитала Діана.

– З ввічливості, – посміхнувся Ален, йому подобалось кепкувати з них.

– Годі жартів! – сердито вигукнула Діана.

– Облиште його, – скомандував хлопець, що йшов попереду. За останній час він не промовив і слова, а все про щось розмірковував.

– Але якщо він бачить дорогу, то ми наразимо усіх на небезпеку, – не вгавала Діана.

– Його куфія зі спеціального матеріалу, він аж ніяк не може використати техніки, щоб дивитись крізь неї, – стояв на своєму хлопець.

– Знаю, але... – зітхнула Діана.

– Я можу розповісти, як бачу крізь неї, а в обмін хочу, щоб ви відповіли на одне запитання, – вже серйозніше заговорив Ален.

– Демонам нічого не скажемо, – відрізала Діана.

– Як знаєте, але табір недалеко... – повідомив Ален.

– Ага, так ми й повірили, – стараючись виразити байдужість, мовила Діана.

– І дерево не перекриває нам шлях попереду... – ненав’язливо повідомив Ален.

Конвой різко зупинився. Хлопець першим зреагував, ударом ноги відправивши Алена в політ, за мить – біля горла Алена вже відчувався холод металу.

– Раджу розкрити секрет свого фокусу, поки я не прикінчив тебе прямо тут, – роздратовано мовив хлопець.

– Тут загинути, чи там, яка різниця, – стиснув плечима Ален. – Я всього лише хочу почути відповідь на одне єдине запитання.

Хлопець роздратовано забрав зброю, а потім встромив її в дерево, в сантиметрі від горла Алена.

– Біс з тобою, запитуй. Тільки запам’ятай: якщо воно мені не сподобається, ти тут же відправишся до предків.

– Згоден, – зобразивши невинну усмішку, мовив Ален. – Ви з групи Девкаліону, що відправили сюди для збору інформації?

Схоже, питання попало в ціль, навіть без звичного сприйняття, Ален зміг побачити здивування на їхніх обличчях.

– Хто ти, чорт забирай, такий? – роздратовано мовив хлопець.

– Я вже говорив вам.

– Сьомим командує Ріган, і ми не чули про зміни.

– Так і ви тут не перший день, – уточнив Ален. – Хаос на семи колах, почався перед моєю появою на цій стороні, тому ви й не могли знати про нового командира, хоча, якщо по правді, то мене й призначали в обхід усіх правил.

– Тобто в обхід? – звернулась до нього Беатріс.

– Якщо не помиляюсь, то все відбувається на церемонії, а її я не проходив.

– Тоді, як можна говорити про командира, якщо ти навіть хранителем не став? Ти ще не прикликав свого ангела, а якщо й прикликав, то не можеш довго контролювати його силу, – роздратовано виголосив хлопець.

– Змушений вас розчарувати. Ангела я прикликав, і його силою користуюсь в повній мірі. Вірніше – користувався до брами.

– Маячня, нікому з хранителів ще не вдалось подібне, без церемонії, – тепер вже втрутилась в розмову Діана.

– Ви не перші, хто мені це говорить, – зітхнув Ален.

– І кого ти прикликав? – глузливо мовив хлопець.

– Серефіеля.

– Головного серафима? Не вельми вдалий жарт, – скептично мовив хлопець.

– Доказати протилежне, в даному випадку – не можу, – стиснув плечима Ален.

– Це не пояснює того, що ти бачиш через куфію, навіть, якщо й припустити, в чому я дуже сумніваюсь, що ти справді прикликав головного серафима, то його сила зараз заблокована, – мовив хлопець.

– А тут починається найцікавіше, – Ален зробив секундну паузу. – Мої очі здатні бачити життєву енергію.

– Оце жартівник. Ще скажи, що володієш Волею, – зіронізував хлопець.

– Саме це, я вам і намагаюсь пояснити, – Запала тиша. Першим її порушив Ален. – По незвичайному руху вашої енергії я припустив, хто ви, й схоже – не помилився. Завдяки їй, мені й вдалося перемогти тих павуків.

– Маячня якась, в те, що ти командир, ще можна повірити, а от про Волю – це взагалі нонсенс, такого в природі не буває. Ніхто з Землі не може володіти нею. Не те, щоб я ставив вас нижче, чи щось подібне, просто там ви проходите покуту, і тільки під час потрапляння на цю сторону – відбувається очищення, – виголосив хлопець невелику лекцію.