ГЛАВА 52

Портал закрився і вони опинилися на березі величезного озера, хоча по правді – це було величезне болото, але куди глибше, ніж на третьому колі. Обійти берегом чи горами, що оточували його, було неможливо, ви б або заблукали, або померли від голоду й спраги. Єдиним виходом було перетнути його на невеликому човні. На схожому, Харон переправляв душі через Стікс.

– Я так зрозумів – нам потрібно на ту сторону? – мовив Ален.

– Схоже на те, –  задумливо поглядаючи вперед, відповів Рікард.

– Тільки, де ж перевізник, чи ми самі попливемо? – мовила Ліа.

– За чутками страж цього кола – Флегій. Він і перевозить людей, та враховуючи останні події, щось мені здається, що ми не побачимо його. Ви не можете зробити, як з Плутосом? – звернувся Беренгар до Алена.

– Намагаюсь, проте кругом одна пустота.

– Тоді нам залишається одне – самим переправитись, – скоса дивлячись на човен, мовив Рікард.

– Якби все було так просто, то думаю, страж був би непотрібен. Однак згоден, що в нас немає особливого вибору, – мовив Ален.

Зібравшись з думками, вони вирушили до човна, який хтось завбачливо витягнув на берег і прив’язав мотузкою до невеликого кілка, забитого в землю. З логічної точки зору – намір викликав певні сумніви, адже пливти на човні по болоті. Але з іншого боку, враховуючи місце, в якому вони перебували – це виглядало вельми природним явищем.

Відв’язавши човен й за допомогою чималих зусиль перенісши його на болото, вони заходилися вантажити провізію й допомагати Ліа з Адрі залізти на борт. Коли Ален взяв в руки стерно, човен немов сам відчув, що пора рухатись, і повільно поплив вперед.

– Ваші сумніви не безпідставними, – мовила Рін.

– Стерно реагує на силу, а моя, по всій видимості, йому сподобалась.

– Погляньте, – скрикнула Адрі, вказуючи на місце недалеко від них.      

Там був невеликий острівець з білих, як молоко, водяних лілій. Побачити їх, в подібному місці, було справжнім чудом. Човен, немов відчувши бажання своїх пасажирів, поплив до того місця. Ален занепокоєно став роззиратися навкруги. В такі випадковості він давно перестав вірити. Підпливши достатньо близько, Адрі одразу взяла одну з квіток в руки.

– Адрі, краще постав назад. Невідомо звідки вони взялися, – стараючись не підвищувати тон, мовив Ален, та емоції все ж брали верх.

– Подивись яка вона гарна, так би й залишилась тут. Тут так гарно, – і Адрі, нахилившись через борт, занурила праву руку в болото.

– Тримайте її, схоже – це одне з випробування! – закричав Ален.

Рікард і Ліа, які були найближче, схопили її й почали тягнути назад в човен, та щось не хотіло її відпускати. Здавалося, й сама Адрі не бажала повертатись. Вона стала пручатись, навіть вкусила Ліа за руку, але та, попри біль, не відпустила її. Чорні руки показилися з болота, і схопившись за борт, почали розхитувати човен, стараючись перекинути.

– Ален, що нам робити?! – закричала Ліа.

– Тримайте Адрі, а я розберусь з ними!

Створивши меч, Ален почав рубати руки. Ті закричали від болю, але не зупинились. «Щоб вам, бісові діти!» – лаявся Ален. – А якщо так?» – він занурив меч в болото, за секунду воно почало замерзати, ув’язнюючи в льодову гробницю істот внизу. Адрі не переставала пручатись, та сила манила її. «Напевно про це говорив Плутос?» – припустив Ален подумки.

– Відпустіть, вони чекають на мене! – кричала Адрі.

– Вона все ще не змирилась. Це і гнів, і відчай одночасно, але здається, я зрозумів, що потрібно робити… – подумки виголосив Ален.

– Тільки боюсь, якби це не викликало непередбачуваних наслідків, –  мовила Ріна, натякаючи на дисбаланс.

– В протилежному випадку – усі тут залишимось.

Розморозивши лід, Ален стрибнув в болото, чим викликав розгублення в радях супутників, навіть Адрі припинила пручатись. Неконтрольований спалах емоцій згасав, розум почав прояснюватись, а разом з цим до неї приходило розуміння того, що щойно сталося. З пірнанням Алена зникли й руки. Усі затамували подих. Проте нічого не відбувалось.

– Ален! – закричала Адрі. Та відповіддю була лише мертва тиша. Вона вже хотіла було кинутись за ним, та інші вчасно її зупинили. Човен немов за наказом, став плисти далі, це був прощальний подарунок від Алена…