ГЛАВА 48

Третє коло було одним величезним болотом. Навіть на долання невеликих відстаней йшло чимало часу, а враховуючи палюче сонце зверху, то це дійсно нагадувало пекельні муки, які доповнювались голодом, спрагою і втомою для тих, хто його проходив. Для Алена, Рікарда й Беренгара – це не було проблемою, оскільки на них діяли особливі правила, а от Ліа й Адрі – інша справа. Ліа ще менш-більш трималась, а Адрі помітно ослабла. Почала проявлятись істинна суть цього місця. Одне радувало, що можна було не боятись раптових атак, весь горизонт добре простежувався, та й гончі чи їм подібні, навряд би ризикнули полізти в болото.

Прохід з другого кола залишився далеко позаду. Тепер про нього нагадували хіба що невиразні силуети гір. Ліа, використавши усі знання з медицини, вдалося нейтралізувати паралізуючу речовину й тепер в руку Алена поверталась колишня чутливість, проте повне відновлення потребувало часу.

– А як вам вдалося знайти дорогу на четверте коло? – щоб хоч якось відволіктись від непростої дороги, запитав Ален.

– Не повірите, коли розкажемо. Вся справа в слідах, – виголосив Рікард. Він був радий, що Ален завів розмову на цю тему.

– Слідах? – здивувався Ален.

– Зрідка тут йдуть дощі, вони наповнюють сліди Цербера водою, такі озера неможливо не помітити. І одразу відповім на наступне запитання, його здоровенні лапи не провалюються в болото, він йде по ньому, немов по твердому ґрунті, залишаючи при цьому помітні сліди. Дехто з тих, кого нам ще пощастило зустріти тут, розповідали, що існує спеціальна стежка, але нам не вдалося її відшукати, натомість, один з наших товаришів запримітив сліди й запропонував піти за ними. Ризик зустрічі з Цербером, звичайно був, але кращого виходу, на той час, не було. Беренгар має неперевершену пам'ять і відмінні навички слідопита, він, про всяк випадок, запам’ятав весь шлях, завдяки цьому ми зараз зможемо добратись туди. 

От так ми знайшли те місце й познайомились з Ліа, яка вже була там, і разом з іншими людьми відновлювала сили. Тоді-то до нас й завітали гіганти. Всіх, кого вони не зловили – добивав Цербер. Картина ще та, повірте. Навіть з ангелами важко справитись з ними. До речі, все хотів запитати кого ви прикликали? Навіть, якщо врахувати, що ви командир, то це не пояснює того факту, що вам дозволили без підготовки потрапити сюди. Значить була вагома причина, – Рікард поглянув скоса на Алена.

– Серафіель.

– Головний з серафимів?! – вигукнув Рікард. – Значить це ви пройшли через браму? Але церемоній такого масштабу, задається, не було, у всякому разі, до нашого відправлення сюди.

– У вас правильна інформація, я ще не встиг її пройти.

– Тоді як? – не міг зрозуміти Рікард.

Інших також зацікавила їхня розмова, вони уважно ловили кожне їхнє слово.

– Після проходження брами я потрапив в полон до одного з рейдових загонів. В полоні познайомився з Бріаром, який і розповів, як визволитись. Довелось піти на ризик і прикликати свого ангела-хранителя. Ним виявився Серафіель. Тоді я ще не міг використовувати його силу, хоча, якщо чесно, й зараз моє тіло ще не до кінця призвичаїлось. Попри це мені все ж вдалося поранити Сотаріса, та викид сили, подібного масштабу, пробудив василісків, що спали в печерах під Долиною Королів, і ми змушені були відступати через портали на Прокляту Землю. Далі – Гімера, де я зустрів Бартоломео. Під керівництвом Бірара і Бартоломео, я пройшов тренування й освоїв початкові три форми. Умови, за яких сталося злиття душ, спричинило посилену увагу жреців, і як наслідок – блокаду міста. Щоб не загинути, нам з іншими хранителями, довелось прориватись з боєм.  Поранення і тривале відновлення в Бастіані. Далі – зустріч з п’ятим темним легіоном. Пастка в горах, зроблена ватажками з Бастіани, за підтримки демонів, що проникли в ряди тих, хто прямував в гори. Повернення в Едем, збір сьомого, ну й сама битва з п’ятим на плато, треба буде ще придумати йому назву, – стараючись пожартувати, мовив Ален. Ця розповідь була не так для Рікарда, Беренгара і Ліа, які уважно слухали, як для Адрі, що не переставала картати себе. Він знав, що не забере від неї це відчуття, але хоч позбавить зайвих думок, і приписування зайвих гріхів.

– Пригод вам не бракувало, – сміючись, мовив Рікард.

Мимоволі Ален поглянув на Адрі, та була вся бліда й здавалось от-от втратить свідомість. Ліа також це помітила й кивнула до нього, щоб він не гаяв часу. Два рази повторювати непотрібно було. Ален одразу попрямував до неї.

– Адрі, ти як? – звернувся Ален до неї.

– Все добре, не хвилюйся, – ледь вимовила вона.

– Якби було добре, ти би так не виглядала, – суворо мовив Ален.

– Не забувай, де ми, – скупо посміхнулась Адрі.

– Не варто було розповідати про пригоди на Проклятій Землі, я думав їй стане легше, але схоже – це справило протилежний ефект, та ще й в такому місці, – подумки лаяв себе Ален.

– Будь біля неї, кола діють на неї не так, як на інших людей, хоча, якщо подумати, то як взагалі можна пройти їх, в такому стані, без сторонньої допомоги!? – заговорила Рін. 

– І це тільки третє, а що буде на четвертому, п’ятому, сьомому? – скептично мовив Ален.

– Пройти Стіксом, оминувши четверте, вона не погодиться, – роздумувала Рін.

– На четвертому подібне почне відчувати й Ліа, а якщо я втрачу контроль, коли вони в такому стані? – сам у себе запитував Ален.