ГЛАВА 45

Невідомо скільки пройшло часу, як усі почали прокидатись. Трусячись від холоду, вони чимдуж кинулись до вогнища, яке продовжувало горіти розміреним полум’ям. Ліа, не розуміючи звідки їй так тепло, все розпитувала Адрі, та старалась уникати прямих відповідей відмовками. 

– Пора вирішувати, хто куди? – звернувся Ален до присутніх. Ті переглянулись, проте не наважувались відповісти.

– Я з вами, – першою заговорила Ліа, у такій відповіді Ален не сумнівався, в будь-якому випадку, він би її не залишив.

– Я також, – заговорив не хто інший, як демон.

Іншого годі було чекати, таку здобич, як командир легіону, він би не випустили з рук. 

Ще двоє проявили бажання піти з ними, а інші побажали залишитись, видно розраховували, що все внормується, або для них прокладуть дорогу, якою вони пізніше скористаються. Безглуздим було винити чи дорікати їм, кожен вирішував за себе, вони й так були раді, що врятувались від гігантів і Цербера. Зібравши речі група Алена попрямували до виходу.

Ален очікував різного, але та картина, що постала перед їхніми очима, перевершила усі сподівання. Вийшовши назовні, вони опинились перед величезною прірвою, протилежної сторони якої не було видно. Ален кинув камінь, щоб перевірити чи глибоко, але удару так і не почув.

– Це марно, – заговорив один з чоловіків.

– Що ж робити? – завагався Ален.

– Йти вперед, – посміхнувся той.

– Тобто? – розгубився Ален.

– Зараз покажу, – і чоловік попрямував вперед. Ален вже хотів було зупинити його, та Ліа заперечно похитала головою. Під ногами чоловіка стали з’являтись кам’яні сходинки. Не надто великі, акурат такі, щоб одна людина могла без проблем стояти. Вони вели не вперед, а вниз, в темряву. З кожним кроком чоловік спускався все нижче. – На перший погляд все видається дуже простим, але не обманюйте себе, – і він показав на пустоту, позаду себе. – Вони зникають за вами, не встигнете й оком змигнути. Потрібно не тільки зберігати рівновагу, але й постійно рухатись.

– А що буде, якщо впаду? – запитав Ален.

– Приземлення буде не надто приємним… Головне – не втрачайте віри, хоча вам це не загрожує!. Для вас, як спостерігача, все буде по-іншому.

– Двом, я так зрозумів, не пройти одним шляхом? – припустив Ален.

– У кожного своя дорога. Тут перевіряється чистота, або хтивість по-іншому. Побажали жінки ближнього, жили в блуді або мали схожі думки… – тут все проявиться. Чим більші гріхи, тим більшою буде буря.

– Буря? – запитально поглянув на того Ален.   

– Ваші гріхи проявляться у вигляді штормових вітрів, які усіма силами намагатимуться скинути вас в прірву мороку.

– А якщо у когось чисте серце, а у сусіда поруч – ні?

– Перед Творцем ми усі рівні, – стиснув плечима той.

– Як тут все непросто, – скептично похитав головою Ален. – Але почекайте, як, щодо людей, що повернулись? Жнець говорив тільки про…

– Видно, ви ще мало часу пробули тут, раз думаєте, що всі все одразу викладуть. Хочеш дізнатися – вчися, слухай.

– Значить – існує запасний вихід? – підсумував Ален.

– Тільки Мінос про нього знає, – відповів чоловік.

– Тобто... – Ален не встиг договорити, його перебив чоловік.

– Саме так, але ваша поява змінила все...

Чоловік натякнув, що люди повернулись, щоб пройти через цей «запасний вихід», та поява Алена заставила частину передумати, й спробувати ще раз пройти.

– А повертались ви як? Сумніваюсь, що ця дорога працює в обидві сторони, – натякнув Ален на прірву внизу.

– Тут ви не помилились, але не забувайте, що в будь-якому правилі є свої винятки. Перед печерою ви напевно проходили напівзруйнований дерев’яний міст, а внизу чули шум ріки?

– Так, але... Тепер зрозумів… Стікс.

– Якщо знати правильний напрямок, то можна без проблем подорожувати між п’ятим і першим колом, оминаючи при цьому небезпечні зони. Такий собі бонус, для тих, кому не вистачає сил на подальшу подорож й хочеться повернути назад.

– І як же вам вдалося роздобути цю інформацію, якщо не секрет? – скоса поглянув на того Ален.

– Та який там секрет, – махнув рукою чоловік. – Мені розповіли ті, що пробули тут довший час.

– Виходить, ви вже пройшли друге коло, чи все заново?

– На це питання отримаємо відповідь тільки пройшовши, – стиснув плечима чоловік.

– А як знати, чи правильно йдете? В цій темряві не розібрати дороги.

– Все, як і в житті. Йдіть вперед і врешті-решт прийдете до кінця. Довіртесь своєму внутрішньому голосу й він приведе вас куди потрібно. А тепер, я попрощаюсь з вами, зустрінемось внизу, – віддавши честь, як це роблять військові на Землі, чоловік попрямував в темряву.

– Пора й нам вирушати, – звернувся Ален до інших.

– Давайте йти по черзі, щоб уникнути несподіванок, – запропонувала Ліа.

– Тоді я пішов, – мовив демон.