ГЛАВА 43

Ззовні посвітлішало. Хоча посвітлішало – це гучно сказано. Так, дорогу можна було розібрати, але не більше. Густий туман й надалі окутував все навкруги. Відпочивши, вони поволі стали йти в пошуках стежки.

– Ти помітив, що не видно людей? – відпочивши, Адрі взяла себе в руки й тепер нагадувала ту, що була при першій їхній зустрічі: сильна й вольова, готова допомагати всім і кожному, з теплою і привітною усмішкою на устах.

– Це мене насторожило ще біля входу. Я думав – тут черги будуть, або хоч хтось готовий пройти сім кіл. А на практиці все виявилося далеко не так. Тільки на берегах Стіксу були люди, та схоже, й ті боялися переправлятись далі.

– З одного боку, я їх розумію, але з іншого…

– Щось тут не так, – закінчив за неї Ален. – Хоча, я вже перестав дивуватись. Потрапивши на цю сторону, я постійно потрапляю в якісь ситуації.

– Зате нудно не буває, – пожартувала Адрі.

– Це вже точно. І як, в такому тумані, цю стежку знайти? – задумливо мовив Ален. – Ех, був би Серафіель тут, його вогонь став би в нагоді.

– Все ще не можу звикнути, що тобі, в подібних умовах, вдалося навчитись контролю над такою силою. Хранителі роками практикуються.

– Везіння, – зробивши байдужий вираз обличчя, мовив він.

– Може й так… – зітхнула вона. – І меч чисто випадково зумів вбити ту істоту...

– Можливо…

– Я відповіла на твоє запитання, може зробиш те саме? Я ж відчуваю, що щось не так, – раптово Адрі перейшла від натяків, до прямих випадів.

– Вона все-таки здогадалась, – мовила Рін. – Хоча, це й не дивно, хранителі подібного рівня швидко помічають подібні деталі.

– Знаю, але поки що рано.

– Довго будеш мовчати? – сердито мовила Адрі.

– Прийде час – розповім.

– Значить секрет є? – виголосила вона.

– І так, і ні… – відвівши погляд, мовив Ален.

– Бачу, ти вже встиг стати повноцінним хранителем, – роздратовано мовила вона. І вирвавшись з його обіймів, швидко попрямували вперед.

– Ну куди ти? Ще заблукаєш.

– Може це й на краще! Дістали постійні інтриги, змови, таємні операції...

– Ален, не знаю в чому справа, але я відчуваю раптовий стрибок дуже сильної енергії, – заговорила Рін.

– Далеко?

– Біля тебе.

– Тобто? – розгубився Ален.

– Вона виходить від Адрі.

– Як від Адрі, ти ж говорила...

– Знаю, та схоже, вона не така проста, як здавалося. Вона потрапила сюди невипадково. Комусь потрібно було, щоб її ангел залишився при вході.

– Знову одне й те саме, – роздратовано мовив Ален. – І чим викликаний такий сплеск?

– Емоції. Пам’ятаєш, ми говорили про це в Бастіані. Ваш зв'язок куди сильніший, ніж ви думаєте.

– Натяк зрозумів. Адрі. Ну почекай, куди ти так поспішаєш? Та стій же, кажу тобі, – він наздогнав й обійняв її. – Хочеш правду, добре. Я володію Волею Творця.

– Молодець, швидко викрутився, – мовила Рін.

– Думаєш, я повірю в таке? Тільки народжені в Едемі можуть нею володіти, – Адрі брала чимраз більша злість.

– А біла істота, без обличчя, говорила протилежне.

Та здивовано на нього подивилась.

– Звідки ти про неї знаєш? – вже спокійніше мовила вона. – Хоча, ти міг просто почути від когось і зараз переповісти почуте, – здивування минуло й вона знову пішла в наступ.   

– Ти також бачила її, тому можеш ставити будь-які питання.

– Добре. Яким чином ти зміг з нею спілкуватися? Для цього потрібні жорсткі тренування.

– Як в тіньового? Каріна також про це говорила.

– Сестра? – здивувалася Адрі.

– Ви родичі? – приголомшено мовив Ален.

– Так.

– Ти не схожа на неї…

– Не така зарозуміла? – пожартувала Адрі.

– Ну… – завагався Ален, він не хотів ляпнути зайвого.

– Ти точно бачив мою сестру, якщо проводиш подібні порівняння.

– Це вона розповіла мені про те, що я побачив. Хоча, я й сам не знаю, що бачив. Спочатку все попливло перед очима, а потім… я немов провалився в безодню, де була…

– Лише темрява, а єдиним світлом – Іскра життя, – підсумувала Адрі. –  Темрява – це символ початку. «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло!(Буття 1:2,3)» Це вносить трохи ясності, але не пояснює, як могло статись, що хтось з Землі може нею володіти.

– Час не стоїть на місці, старий порядок змінює новий, – повчально мовив Ален. – Тепер ти задоволена?

– Тепер, так, – схвально кивнула вона головою.