ГЛАВА 37

Поява на чолі близько двадцяти тисяч солдатів повітряних ескадрилій була більш ніж ефектною. Солдати захоплено спостерігали за кожним його рухом. У величезному таборі сьомого кипіло життя. Хтось ладнав намети, інші перевіряли провізію, дехто гострив мечі. В повітрі, над табором, літали вершники на грифонах, чулися крики драконів. Частина військ розташувалась в Долині Королів, іншій довелося отаборитись на околицях. Ті, що в долині, були вишикувані в бойові порядки, і по всій видимості очікували відправлення на ту сторону. Головним штабом вибрали замок. Його розчистили від розкиданого каміння й рослин, що оповили стіни. Посередині тронної зали поставили довгий прямокутний стіл за яким засідали старші офіцери.

Зайшовши в середину Ален не впізнав цього місця, та найбільший сюрприз був попереду. На одному з  крісел сидів Бріар. Він щось активно обговорював з офіцерами. Побачивши Алена присутні в залі одразу піднялись. Тут було  близько двадцяти людей, серед яких вже багато знайомих облич. Порожній стілець, на чолі столу, як він зрозумів, був для нього. Не поспішаючи, він рушив до нього, попутно роздивляючись присутніх. Тут були, в основному, чоловіки років тридцяти-сорока, правда, трапились і три жінки, їхня форма не була схожою на форму хранителів. Чорна коротка туніка, прикрашена червоними візерунками у формі ліній. Це нагадувало кров, що повільно розтеклась по тілі. Схожого забарвлення плащ, пошитий враховуючи струнку талію власниць.

Задивившись на них Ален не помітив, як дійшов до свого місця й ледь не перечепився, та вчасно збалансував і уник неприємного казусу. Першим заговорив Бріар.

– Всі ви знаєте заради чого ми тут зібрались. Для початку, хочу повідомити радісну для нашого легіону новину. На терміновому зібранні Вищої Ради Ордену ініційованого: капітаном Марко, старшими офіцерами сьомого й мною, чинним членом Вищої Ради, було вирішено офіційно призначити Алена  командиром сьомого легіону. Церемонія представлення в ордені пройде пізніше, але вже зараз він має усі необхідні повноваження, щоб виступити на Прокляту Землю, для захисту жителів Едему, захоплених в незаконних рейдах. У цьому йому допоможуть елітні бійці тіньового легіону, – вказав він рукою на трьох жінок в незвичайній формі. – Вони.ю і командир Ален, будуть голосом Едему й Вищої Ради в конфлікті, що склався.

«Скажи простіше: няньки для мене», – подумки виголосив Ален.

– А тепер прошу присутніх висловити думки, що накопичились за останній час, – мовив Бріар під кінець своєї промови.

Першим встав сухорлявий чоловік років шістдесяти, він був найстаршим серед присутніх.  

– На відміну від Клебера, Дагера, Дейчі, Дакости й Сейшаса, нам ще не випадало можливості зустрітись. Мене звати Джеро, я один зі старших офіцерів сьомого. Дейчі вже всі вуха проговорив розповідаючи про вас. – Присутні посміхнулись. – Окрема подяка за Рігана.

– Цього кнура вже давно слід було на вогнищі підсмажити! – вигукнув Дейчі. – Дагер сердито на нього поглянув. – А що, тут і так всі свої. Прошу вибачення, милі дами, якщо сказав щось не те, але думаю, присутні зі мною погодяться.

– Капітан Ріган зловживав своїм становищем і це ні для кого не секрет; його передали нашим товаришам і скоро він постане перед судом. На цьому інцидент вичерпано, – сухо відповіла одна з жінок.

– Інцидент кажете, а хіба не з вашої подачки його поставили командувати? – тепер вже заговорив Дакоста. Від нього Ален найменше сподівався подібних слів. – З таким успіхом можна призначити першого зустрічного з вулиці.

– Вже призначили… – огризнулась рудоволоса з тіньового легіону.

– Мадам, а з чого такі судження? – тепер вже втрутився Дагер. – Думаєте раз ви з Вищої Знаті, то кращі за усіх нас? Не судіть книгу по обкладинці. Він сильніший за усіх тут разом взятих.

– Поки що бачу тільки пусті слова, – презирливо поглянула на нього рудоволоса.

– Ви ні чорта не бачите. Звикли сидіти на своїх ніжних попах і мірятись в кого… – не стерпів Маркус, який також був присутнім. – В скількох битвах ти побувала? Скількох демонів знищила? Він, з першого дня тут, зробив більше, чим ваш хвалений тіньовий разом взятий. І зауваж, пройшов не одну битву, і коли я кажу про битву, то не маю на увазі ваші тренування на гірських хребтах.

 Ті нічого не відповіли, а лише демонстративно відхилили голову.

– Якщо з вітаннями завершено, то думаю, саме час перейти до справ. Не знаю, що являє собою Тіньовий легіон, але думаю вас недаремно направили мені в няньки, тому відкинемо зайві люб’язності й скажемо все відкрито. Мені байдуже на ваші емоції чи упереджене відношення! Раз мене офіційно визнали командиром…

– Без дотримання усіх процедур, – перебила його рудоволоса, та Ален не зважив на її слова й спокійно договорив.

– А вас призначила під моє командування, тому попрошу дотримуватись правил і виконувати свої обов’язки, а інше побачите на полі бою. На цьому вважаю дискусію закінченою, чи ви маєте щось добавити?

– Ні, сер, – процідили усі троє крізь зуби.  Старші офіцери посміхнулись.

– От і чудово. Продовжимо. З усього вищесказаного випливає, що дипломатично домовитись з п’ятим не вийде, у всякому разі на початку. А значить – буде битва.

– Ти правий, – мовив Бріар. – Але про це потурбуємось вже на тій стороні. Марко напевно припас якийсь козир, спершу потрібно поговорити з ними, а вже потім розробляти план битви. А тепер, щодо тієї сторони, – погляд Бріара зустрівся з Аленом. Той одразу зрозумів в чому справа.