ГЛАВА 34

Купер виявився не таким вже й бовдуром, як здалося з першого погляду. Він перемістив їх в гори, якомога далі від випадкових жертв. Слідом з’явилися Дакоста й Сейшас.

– Купер, – мовив хранитель років п’ятдесяти. Стрижка напівбокс, біла густа борода. Широкі плечі й жилаве тіло свідчили про значний бойовий досвід. Одягнений в білий плащ з блакитним драконом на спині. На комірці плаща виднілись золоті нашивки у вигляді крил ангела. Напевно ознаки старших офіцерів. Ален таких раніше не бачив, хоча й зустрів вже чимало старших офіцерів. Біла кіраса, тільки на відміну від його, ця була з металевих пластин, які майстерно набули форми тіла власника. Хтось інший навряд чи змігби її носити. Довершували все білі штани з товстого матеріалу й білі туфлі. – Може відпустиш хлопця, він ще молодий, переведуть в інший легіон.

– З чого раптом така турбота, Дакоста? – посміхнувся Купер. – Невже совість прокинулась?

– Совість покинула це тіло, як тільки воно стало виконувати накази Рігана. – відповів чоловік.

– Ого, як ти заговорив, – вдав здивування Купер.

– Перш ніж почнемо, хочу запитати, навіщо капітан четвертого  підпорядковується капітану іншого легіону? – сухо запитав Ален.

Купер здивовано поглянув на нього.

– А ти хоробрий, інші б вже давно втекли.

– А сенс?

– І то вірно, я зможу дістати тебе будь-де.

– Хлопче, мовчи й не провокуй його, – звернувся Дакоста до Алена.

– Навіщо, без бійки він нас все одно не відпустить?

– Як зарозуміло. Може перейдемо до справи, чи й надалі язиками чесатимете, як баби на базарі? – презирливо мовив Купер.

– Не заперечую. Не втручайтесь, – повернувши голову до Дакости й Сейшаса, мовив Ален.

– Хлопче, ти ще напевно не зрозумів, хто перед тобою? – вигукнув Дакоста. Але продовжити розмову не дав Купер, що напав на Алена.

– Годі розмов, пора розваг! – погляд Купера нагадував божевільного, що втратив останні каплі здорового глузду.

Удар, ще один, Ален вдало блокував їх, часто й сам відповідав не слабшими. Та різниця в досвіді давалась взнаки. Зробивши необережний маневр вліво, Ален відкрився і Купер пробив захист, відправивши його в політ. Приземлення супроводжувалось гучним ударом об скелю і летючим в усі сторони камінням. Ален повільно підвівся й сплюнув кров.

– Непогано, меншого я й не чекав від капітана, – виголосив Ален.

– Все ще задираєш носа? – роздратовано мовив Купер.

– Думаю, з розминкою покінчили, – пожартував Ален.

Купер засміявся. Навколо тіла Алена з’явились блискавки. Вмить, він подолав відстань, що була між ними, й віддячив Куперу замашним ударом ноги з розвороту, попри складені для захисту руки, удар досяг своєї цілі й Купер зі свистом пролетів декілька метрів, попутно розбивши дві брили.

– Схоже, ти ще можеш мене розвеселити, – піднявшись на ноги, мовив той. – Я недооцінив тебе. Доведеться додати у свої дії трохи серйозності. – В руці Купера з’явився довгий дворучний меч. Ален зробив те саме, сформувавши в руках два мечі. – Трохи нечесно, в тебе їх два, а в мене один. Та мені  це подобається, – зареготав Купер. – Заберу їх собі, коли ти здохнеш.

Дакоста і Сейшас переглянулись, побачивши в руках Алена меч Серафіеля. Ален помітив їхній погляд і лише посміхнувся, нічого не сказавши.

Битва розгорілась з новою силою. При кожному ударі від мечів аж іскри сипались. В майстерності Ален не поступався Куперу, тренування з Серафіелем, і битва при Бастіані, цьому посприяли.

– Льодова гробниця! – вигукнув Купер.

Навколо Алена піднялись високі крижані стіни й зімкнулись, утворивши замкнутий куб.

– Зупинись! – закричав Дакоста.

Та все було марно. Купер вже нікого не чув все, що його зараз цікавило – це смерть Алена. Дакоста вже хотів було втрутитись, та його зупинив Сейшас.

– Заспокойся, – мовив Сейшас, – хлопець дасть собі раду. Він явно щось задумав, тому не заважай.

Дакоста хоч-не-хоч, але погодився з товаришем.

– Помри! – вигукнв Купер, і торкнувся рукою куба. Почувся гуркіт і десятки крижаних шипів пронизили куб.

– От і все, – тихо мовив Дакоста. – Від цього ще ніхто не рятувався.

– І це все? – почувся голос з куба, який за секунду був зруйнований бурхливим вогнем з меча Алена. – Ти говорив про веселощі, а мені вже нудно.

На це Купер відповів гучним сміхом.

– Твоя стихія вогонь, як це чудово. Але проти води – вогонь безсилий.

– Можливо… – вдав роздуми Ален.

Купер махнув мечем, утворивши величезну морську хвилю, що невпинно наближалась до Алена. Останній спокійно витягнув руку й заморозив її.

– Що за… – тільки й встигли вимовити Дакоста і Сейшас.

– Не втрачай пильності, тільки через те, що зумів заморозити цю жалюгідну хвилю, – виголосив роздратовано Купер.

Меч Купера пройшов крізь крижану стіну, ще б секунда й крізь Алена, та два крила, що сформувались за плечима, вчасного його захистили.