ГЛАВА 19

З першими променями сонця почулися дзвони. Ален стривожено підстрибнув з крісла. Усю ніч він провів на мурах, патрулюючи й підтримуючи солдат своєю присутністю. Тільки під ранок сон переміг, і повернувшись у свою кімнату, він сів в крісло й ненадовго задрімав. Рін і Серафіель не покидали його. 

– Схоже, почалось, – виголосив стривожено Ален.

– Перша хвиля. Її завдання – знищити бар’єр, – повідомив Серафіель. 

– Тоді слід поспішати на мури! – і Ален різко підвівся з крісла.

– Цього не уникнути. Питання часу, коли їм це вдасться, – спробував пригасити його запал Серафіель. 

– Можливо я зумію його трохи виграти! – не поділяв спокою Серафіеля Ален.

– Марко вже цим займається, – не здавався Серафіель, прагнучи утримати Алена подалі  від поля бою якомога довше.

– Бережи сили. Від тебе залежить результат битви й скільки це місто простоїть, – долучилась до спроб Серафіеля Рін.

– Не люблю залишатись осторонь, коли навколо відбувається подібне, – з неохотою мовив Ален, йому кортіло якнайшвидше долучитись до битви. 

– Знаю, але потерпи ще трохи. Вони тільки й чекають, щоб ти оступився, – тепло мовила Рін. 

– Але хоч з мурів я можу допомагати? – вперто стояв на своєму Ален.

– Так, але... Добре, роби як знаєш, – зрештою погодилась Рін. 

– От і чудово! – радісно мовив Ален.

Ален чимдуж помчав до головної брами міста. Білий плащ розвивався на вітрі, надаючи його техніці ще більш вражаючого вигляду. Солдати вітали його захопливими вигуками. Його присутність надавала їм надію, ту, яку ця земля так прагнула поглинути. 

– Що нового? – запитав він в одного з солдатів, прибувши на місце. 

– Зранку прибули перші демони, вони хотіли зруйнувати бар’єр. Загін був нечисельним і Марко з декількома хранителями його успішно знешкодили! 

– Ми ж говорили, не варто поспішати, – шепнула на вухо Рін, яка перебувала поруч в невидимій для інших формі. 

– А де зараз Марко? – звернувся Ален до солдата.

– На західній стіні, оглядає територію! – відповів той.

– Дякую, я негайно ж відправлюсь туди!

Солдат кивнув, а Ален попрямував до місця, про яке той говорив. 

– Потрібно було відпочивати, непокоїтись поки рано… Я спеціально не повідомляв тебе, думав, ти хоч трохи відпочинеш! – вигукнув Марко, побачивши його на мурі.

– Вони мені це від ранку твердять, – іронічно мовив Ален.

– І вони праві. Довірся іншим, а то надірвешся, роблячи все самотужки. 

– Навіщо комусь помирати, коли я відпочиваю? Якщо можу щось змінити, то чому не скористатись такою можливістю? 

– Ще встигнеш усіх захистити. Сміливість половини цих людей – це ти.

– Я лише одна з небагатьох причин, проте не головна, – притишено мовив Ален, він ніяковів, коли йому говорили подібне. – Як справи на фронті? – перевів він тему на інше.

– Поки що нечисленні загони. Ближче до обіду почнуться справжні бої…  Добре, хоч бар’єр тримається. 

– Рано чи пізно він все одно впаде… Починаю говорити, як Серафіель, – мовив про себе Ален. 

– Будемо сподіватись, що це станеться нескоро.

– Мотолу! – закричав один з вартових. 

Їхні погляди повернулись в напрямку, на який вказував солдат. 

– Вони, що прорвали бар’єр?! – занепокоєно перепитав Марко. 

– От і відпочили... – зіронізував Ален. 

– Лучники, зайняти позиції! – скомандував Марко.

У вільній зоні, так Ален назвав рівнину між ровом і стінами, що створив, стояло близько тисячі демонів. Величезні чорні крила. Закуті в сталеву броню, з чималими мечами в руках, вони справляли грізне враження. Таких істот важко було переплутати з кимось іншим. Їхнє тіло огортала чорна як ніч аура. За мить вони вивільнили її у вигляді променя, що злинув в небо. Досягнувши значної висоти цей промінь вдарився об невидиму стіну. Далі все відбувалось як на арені Гімери, коли Ален розбив подібний бар’єр. Зробивши свою справу, вони зникли. Почулися вигуки біля воріт. 

– Вони хочуть вдарити по головній брамі! – виголосив Ален.

– Поспішимо на допомогу! – вигукнув Марко.

Ален використав fulgur і за секунду опинився біля брами. Коли бар’єр рухнув, були зняті всі обмеження, і тепер він міг спокійно використовувати не тільки швидку ходьбу, але й миттєві переміщення. 

У вільній зоні демонів видно не було, натомість вони руйнували перший рубіж оборони. Напевно, розчищали шлях для піхоти. Як на підтвердження його здогадів почали з’являтись інші демони. В основному старші, це було видно з крил за спиною. 

– Лучники! По моїй команді, відкрити вогонь по рівнині перед ровом! – скомандував Ален. 

– Але сер, там нікого немає… – розгубились солдати.

– Довіртесь мені! – Солдати натягнули тятиви луків й стали очікувати команди. Тіло Алена вкрив покров ангела другої фази, а в руках з’явився вогняний лук з блискавкою замість стріли. – Вогонь! – скомандував він.