ГЛАВА 15

Наступного дня Ален прокинувся рано. Рана вже майже зажила, залишився тільки невеликий шрам, який особливо не дошкуляв. Рін дрімала на кріслі, він все ще міг звикнути, що їй потрібен сон. Двері прочинились і показалась голова Марко. 

– Не спиш? – мовив він пошепки.

– Пробував, проте сон не бере. Схоже, в тебе та ж проблема, – посміхнувся Ален. 

– Я майже не спав, думки не давали. За останній час стільки всього сталося! – збуджено мовив він.

– І то правда. Ми вчора думали над планом переміщення і дещо придумали. Хочу почути твою думку з цього приводу, – і Ален коротко передав суть їхнього плану. 

– Задум непоганий, враховуючи те, що сам легіон охороняє кордони столиці, а долина якраз на кордоні. 

– Тоді виходить, що ми залишимо столицю без захисту? – завагався Ален.

– Не обов’язково, – заспокоїв його Марко. – Кожен легіон завжди виділяв по декілька тисяч хранителів, які захищали орден і столицю незалежно від того легіону, що безпосередньо займався патрулюванням кордону. Елітний підрозділ, так сказати. Хоча, якщо врахувати розрахунки Рін, то ми, для страховки, просто залишимо певну кількість солдат, що перекриють Долину й зможуть завадити маневрам ворога. Якщо ти був у долині, то знаєш про що йде мова. 

– Це справжня природна фортеця. Несподіванки зводяться до нуля. 

– Отож.

– Однак Ієрихон великий, потрібно багато часу, щоб пояснити усім. А час – розкіш. Як тільки демони прибудуть під стіни Бастіани – кожна секунда буде на вагу золота. 

– Після твоєї промови сьогодні я віддам негайний наказ про збори й початок мандрівки в гори. Частина залишиться, щоб прикрити відхід, потім вони приєднаються до перших. 

– Ризиковано… Це мов добровільно стрибнути в пащу звіру. 

– Вони знають на що йдуть. Інакше наш задум провалиться ще на початку. Бастіану, як не крути, захищає бар’єр, який ви сильно пошкодили своїм переміщенням, але тим не менш, він ще працює. Демони не настільки сильні, щоб зламати його одразу. А це час, який нам так потрібен.

– Тоді я залишусь і допоможу тим, хто буде битись на мурах, – виголосив Ален.

– Виключено! – відрізав Маркою. – На тобі тримається весь наш план, і якщо щось станеться, то тисячі життів обірвуться за секунду!

– Без мене їм довго не протриматись, і я єдиний, хто здатен перемістити велику кількість людей на таку відстань. Не заперечую, що багато загине, але не всі, хоч хтось виживе! Така надія буде важлива під час битви. Та й мене так просто не вбити. 

– Бачу, сперечатись з тобою марно, тому хай буде по-твоєму, – зітхнув Марко. – Тільки пообіцяй, коли ситуація загостриться, ти одразу перемістишся.  

– Згоден, – схвально кивнув Ален. – А, хто поведе людей? 

– Спочатку я думав про тебе, але ти вже вирішив протилежне, тому довірю це комусь з хранителів, що зараз перебувають зі мною. Є декілька перевірених людей, вони впораються.

– Ти від початку планував залишитись? – кинув на того косий погляд Ален.

– Мені якось все одно. А загинути в битві – не найгірша участь для хранителя, – посміхнувся Марко.

– Не забувай, що ти також потрібен для плану. Без тебе мене й слухати не стануть.

– Помиляєшся. Побачиш реакцію людей на площі й все зрозумієш. Гадаю, слід починати, а то люди вже зачекались. 

– Почекайте секунду, – мовила Рін, яка прокинулась і уважно слухала їхню розмову. – Я тобі ще в Гімері говорила, що зміню твій вигляд, – звернулась вона до Алена. – Прийшла пора! 

Очі Алена загорілись цікавістю. 

– Що мені робити? 

– Просто стій і не рухайся, – мовила вона, коли він підвівся з ліжка.

Це було схоже на перетворення Попелюшки з казки Шарля Перро. Легка нагрудна броня з Гімери змінилась міцною кірасою з невідомого матеріалу. Вона мало чітко виражену тілесну форму, на животі набувала рельєфної  форми м'язів. Нагрудна частина була укріплена краще, ніж інші, її прикрасою служив блакитний візерунок у формі голови дракона, очі якого пильно спостерігали за навколишнім світом. Враховуючи чорну кірасу, то цей дракон виглядав напрочуд дивовижно. Передпліччя обох рук вкрили наручі з того ж матеріалу, що й кіраса. Їхня зовнішня сторона нагадувала луску дракона, покриту відростками у формі зубів. На руках сформувались зручні чорні рукавиці без пальців. Легкі, але водночас міцні штани з товстої тканини, підсилені на колінах щитками, за формою схожі на ті, що захищали передпліччя. Нове зручне взуття дечим нагадувало кросівки, які він недавно поміняв на важкуваті черевики. Схоже, Рін спеціально створила їх, щоб хоч щось з усього цього було йому знайоме. Довершив усе довгий білий плащ з номером сім і блакитним драконом на спині. 

– Коротко поясню, що це за броня, – мовила Рін. – Весь комплект зроблений зі шкури дракона, він дуже міцний, здатен витримувати як серйозні фізичні удари, так і різноманітні техніки. Легкий, мобільний, служить чудовим провідником сили. Це один з видів, які ми використовуємо під час битв. Щодо взуття, то вирішила, що тобі більше підійде щось, до чого звик, тільки з невеликим доповненням. 

– Я думав, такої броні вже не знайти! – захоплено мовив Марко. – Це велика рідкість!