ГЛАВА 12

Минуло два дні. Ален все вивчав теорію і нові техніки. Серафіель зв’язався з ангелами тих хранителів, що були на той час в колізеї. Вони погодились з планом Алена і з нетерпінням очікували на знак від них. Бартоломео й Бріар займались розвідкою, щоб не пропустити важливих подій. За ці дні в Гімеру прибуло ще більше демонів, їм нетерпілось взяти участь в турнірі, або просто подивитись на все дійство. Рін ні на секунду не відходила від Алена, її маніакальне бажання захистити його, деколи лякало навіть самого Алена. 

І ось настав ранок третього дня. Ален вдягнув нову броню, яка крім трохи кращого вигляду, по суті, нічим не відрізнялась від старої. Брі хотіла, щоб усі учасники добре виглядали на відкритті, а особливо – її улюбленець Ален. 

Повільно бійці почали виходити на арену. Різноманітність їхнього вигляду вражала. Тут були  старші демони з чималими чорними крилами, великими рогами й лускатою шкірою, колір якої в кожного був різний. Молодші – без крил, але також з рогами й чималими кігтями на руках, які нагадували людські. Перевертні, берсерки, щось схоже на тролей, циклопи, велетні під п’ятнадцять метрів зросту, люди... Зібралась велика кількість істот, яких Ален бачив тільки по телевізору в ужастиках, або ж про яких читав в книжках. Щоб додати екшену управителі арени випустили також декілька десятків звірів, серед яких були химери, мантікори, василіски, величезні вовки й собаки… Все, щоб розігріти публіку та відсіяти якомога більше учасників.  

– Ще не передумав? – мовила Рін через третю форму.

– Буде весело, давно не відчував такого адреналіну! – відповів Ален.

Брі виступила з короткою промовою, в якій пояснила правила й умови перемоги. Виявилося, було дозволено використовувати усі можливі техніки, будь-яку зброю, навіть власних звірів. «Перемога за будь-яку ціну» – основне гасло турніру.

Брі закінчила промову. Учасники приготувались. Величезна вогняна  куля злетіла в повітря і вибухнула у вигляді салюту. Усі зірвались з місця і побігли до виходу з арени. Щоб перемогти потрібно було добігти до невеликого озера магми за містом  – це приблизно п’ять кілометрів в одну сторону  – й повернутись назад на арену. 

Найсміливіші глядачі знаходили місця осторонь основного маршруту, але так, щоб було добре видно баталії. Для усіх інших на арені велась пряма трансляція подій. Шість величезних кристалів передавали зображення за допомогою спеціальних технік декількох жреців. 

Ален не поспішаючи став йти до виходу, його вже обігнали сотні демонів й звірів, але йому було байдуже. Погляди глядачів все більше повертались в його сторону. Їх зацікавила така безтурботність.  

– Ну, що ж, пора починати! – виголосив подумки Ален.

– Тільки не перенапружуйся, почнемо з малого, поступово додаючи сили, – мовив Серафіель.

– Добре. 

Ален застиг на місці, зосереджуючись. В небі почали бити блискавки, частота їхніх ударів все частішала. Ось одна з них вдарила в арену, недалеко від місця, де він стояв. Вони все наближались, він немов магніт притягував їх. Глядачі захоплено спостерігали за тим, що зараз відбувалось. Поступово це зацікавлення переростало в крик: публіка жадала, щоб вони влучили в нього. І їхнє бажання здійснилось. Блискавки одна за одною почали влучати в Алена, а він спокійно стояв і тільки посміхався. Небо знову заспокоїлось, протедійство не пройшло безрезультатно. Все його тіло тепер, мов броня, окутали розряди, які гучно дзижчали.

Ален помахав рукою публіці й вмить зник. Гучний крик змінився гробовою тишею. Дехто з роззявленим ротом спостерігав за усім. Такі техніки могли використовувати або сильні демони, або хранителі рангу старший офіцер і вище. 

Ален спеціально хотів добитись такої уваги: «Нехай зосередять погляди на мені, забувши про інших хранителів». Це йому вдалося як ніколи добре. 

Він не перемістився, як тоді, з плато, а просто збільшив в сотні раз свою швидкість. Щоб бути летючим світлячком, якого всі хочуть зловити. З одного боку, це було безрозсудним вчинком, але з іншого – він набував чимраз більшої популярності, яка була так необхідна для їхнього плану. 

Минувши вихід з міста, він блискавкою полетів вперед, оминаючи фонтани магми. Демони почали полювання на нього, бачачи в його особі головного суперника. Він з легкістю оминав їх, іноді відповідаючи контратаками з ударів блискавками. Раптом один з велетнів спробував втопати його тіло в землю величезною дубиною. Та ален зі спритністю ухилився, зникнувши й з’явившись в повітрі перед обличчям велетня. Реакцію останнього було важко описати: він великими переляканими очима дивився на комаху, що постала перед ним. Ударом ноги з розвороту, Ален відправив гіганта в кілометровий політ. Половина демонів, що була попереду, нервово переглянулась. Його сила непокоїла їх чимраз більше. Він безтурботно промчав перед їхніми постатями, не подавши й найменшої тіні занепокоєння чи здивування. Немов це було звичним явищем, якому не слід приділяти зайву увагу. Хоча всередині бушував ураган емоцій. Він сам не очікував, що сила буде настільки великою.

– І це тільки початок, що ж буде далі? – мовила посміхаючись Рін. – Ви б хоч вдали, що стараєтеся стримати емоції, а то мене вже розпирає від вашого захоплення. Як діти маленькі, чесне слово. 

Всупереч буркотінню Рін і сама була рада успіхам Алена і тому, як він зміг пристосувати силу Серафіеля під свою затію. 

Крок за кроком вони наближались до озера магми. Половину шляху було пройдено. На зворотній дорозі на нього відкрили полювання близько двадцяти старших демонів. Враховуючи наявність крил за їх спинами, Алену прийшлось нелегко, адже усі атаки здійснювались з повітря:  важко стежити одночасно і за повітрям, і за землею. На допомогу прийшли інші хранителі, які також брали участь в турнірі. В одного з них були техніки схожі на ті, що Ален зараз використовував. Хоч і не такі сильні, проте цього було досить, щоб утворити стіну з блискавок, яка спалювала усе на своєму шляху. Однак проти повітряних атак це було не вельми ефективно, тому Ален вдався до ще одного маневру. На великій швидкості він залетів в середину чергового розлому і занурив один з мечів в киплячу лаву, вона не завдала ні мечу, ні самому Алену жодної шкоди. А враховуючи величезну швидкість, яку він розвинув за допомогою блискавок, що окутували його тіло, він немов ступав по невидимих сходинках, які хтось побудував в повітрі над кипучою лавою.