ГЛАВА 10

Після того, як Ален зайшов в коло і поринув у глибини власного «я», Бріар і Бартоломео стали очікувати закінчення злиття. Минуло дві години, проте нічого не відбувалось.

– Слід починати хвилюватись, чи це мій старечий маразм дається взнаки? – мовив Бартоломео. – Скільки хранителів провів через це, але так, як з ним, не хвилювався.

– Все ще сумніваєшся в ньому? – поглянув скоса на Бартоломео Бріар.

– Ні, – заперечно похитав головою він. – Просто… не знаю чого чекати й ця невідомість дратує! 

– Може, слід прикликати Баракіеля, щоб ти заспокоївся? – запропонував Бріар.

– Зайвим не буде, – поглянув на нерухомого Алена Бартоломео. – А як щодо другого бар’єру? 

– Ти про ефірний вогонь? Рідина розлита й очікує свого часу.

– Сподіваюсь, до неї не дійде… Останній раз, коли її застосовували, хранитель ледь не помер.

– Це останній наш козир, в разі погіршення ситуації! – виголосив Бріар.

– Схоже – починається! – занепокоєно мовив Баратоломео й підвівся на ноги.

Лотос загорівся яскраво-блакитним полум’ям: чим далі, тим більшими ставали вогняні стовпи. За мить вони вже досягали розмірів середньостатистичної людини.

– А тепер, схоже, слід! – мовив захоплено Бартоломео. 

– Ще рано! – заспокоїв їх Баракіель, якого прикликав Бріар, боячись погіршення ситуації. 

– Вогняні стовпи все росли: тепер вони сягали вершин найвищих гір. 

– Навіть у Бакарі вони були менші! – задерши голову догори, мовив Бартоломео. 

Тіло Алена почало огортати біле світло.

– Приготуйтесь, зараз почнеться! – закричав Бріар. 

Біле світло злинуло в небо, полум’я лотосів попрямувало за ним, утворивши шість блакитних полум’яних стовпів. Енергія, що вивільнялась, була настільки подавляючою, що навіть ці два воїни ледь тримались на ногах. Картину довершила чорна як ніч енергія, що попрямувала за білим стовпом. Вогонь лотосів став спалювати гірські породи. 

– Це ще що таке?! Бріар, підпалюй ефірний вогонь! – закричав Бартоломео. 

Та сказати легше, ніж зробити. Від полум’я лотосів утворився шалений вітер, немов декілька ураганів зараз зіткнулись і бушували на плато. Пересилюючи вітер Бріар і Баракіель все ж зуміли підпалити червону рідину, що була розлита на плато й утворювала друге коло. Загорівся ще один вогонь, тепер вже червоного кольору. Він став поглинати блакитне полум’я небесного лотоса. Чим більше він поглинав, тим яскравіше горів. 

– Що це з Аленом?! – закричав Бартоломео. 

Бріар повернув голову. За спиною Алена з’явились шість крил: три чорних і три білих, за формою вони нагадували покров ангела, тільки досконаліший і стійкіший. Секунда й вони вже закрили його тіло мов щит. 

– Що ви творите?! – почувся голос біля них. 

– Серафіель, звідки ти тут?! – закричав здивований Бартоломео. 

– Намагаюсь виправити ваші «дурощі»! Цей вогонь не зашкодить Алену, але може вбити вас! Чим ви думали, застосовуючи його?! 

– А хіба все не вийшло з-під контролю?! – розгубився Бартоломео.

– Все відбувається як і було задумано! – вигукнув Серафіель. – Ефірний вогонь тільки погіршить становище! – як на доказ його слів з Бріара почала виходити енергія і підсилювати вогонь. – Баракіель, розірвіть першу форму, а то воно вб’є вас! – Баракіель слухняно кивнув і покров ангела зник з тіла Бріара. 

– Що тепер?! – закричав Бріар до Серафіеля.

– Використайте місячну ходу й покиньте плато! Зустрінемось внизу! Про Алена не турбуйтесь, він дасть собі раду! 

– А як же лотос?! Він не зможе покинути коло?! – завагався Бартоломео. 

– Зможе! Не турбуйтесь, а просто повірте в нього! – Ті нехотя, та все ж погодились і вмить зникли. Червоний вогонь все дужче розгорявся, поглинаючи чимраз більшу територію. – Ален, прокидайся! – звернувся до того Серафіель.

Крила, що захищали тіло Алена, почали повільно розкриватись, свідомість поступово поверталась до нього. 

– Ого! Тут що, ураган пронісся?! – захоплено мовив Ален, остаточно прийшовши до тями.

– Майже, твоя нова сила! – повідомив Серафіель, перекрикуючи бурю. –  І це ще не кінець, потрібно якось зупинити цей вогонь! 

– Як це зробити?! – розгубився Ален. – Я навіть за коло не можу вийти! – згадав він інструкції Бартоломео і Бріара. 

– Коло – найменша проблема, воно не зупинить тебе, так як розраховане тільки на мою силу!

– Здається, зрозумів… – Ален зробив крок вперед і диво – лотос не зупинив його. – Що за червоний вогонь?! – звернувся він до Серафіеля.

– Він називається ефірним! Покликаний, в разі необхідності,  поглинати неконтрольовану силу хранителів! Простіше говорячи, якщо його не погасити вчасно, то він буде витягувати з тебе сили й за завдяки цьому горіти! 

– Але я не відчуваю, що сили мене покидають! 

– З твоїм запасом ти відчуєш це за декілька днів! – пояснив Серафіель.