ГЛАВА 3

Минула здається вічність, після того, як він знову зміг роздивитись все навкруги.

– Де це ми? – зацікавлено мовив Ален.

– Вітаю на дорозі до Воріт Едему.

– То ми прибули?! – не приховуючи збудження, вигукнув хлопець.

– Так, – стримано відповів Аріель, реакція прибулих завжди була однаковою.

Тепер картина стала чіткішою. Сотні тисяч, а точніше мільйонів людей, стояли у величезній черзі. Навкруги було приємно і ясно. Обабіч вимощеної бруківкою дороги, на якій вони стояли, росла зелена трава, подекуди вона сягала ледь не колін дорослій людині. Такою її особливістю вправно користувались діти, що сформувавши чималі гурти – грались в різні ігри. У чисто-блакитному небі літали дивні птахи. Їхнє пір’я «горіло» на сонці різноманітними кольорами, вони часто змішувались, утворюючи нові. Від такого видовища перехоплювало подих, дехто з новоприбулих годинами не міг відірвати погляду, намагаючись вгадати яким буде наступний колір. Подекуди росли величезні дерева, верхівки яких ховались далеко за хмарами. Поряд з ними розташувались трохи менші їхні родичі. Особливо цікаві сміливці часто намагались залізти на вершину гігантів, щоб роздивитися навколишній світ з іншого ракурсу, та в основному, їхні спроби закінчувались поразкою, однак це не зупиняло їх, а навпаки – тільки додавало запалу.

На грудях в Алена з’явився номер три тисячі триста двадцять сьомий.

– А що це за номер? – доторкнувшись до нього рукою, запитав Ален.

– Твій порядок в черзі, та це трохи дивно, – було помітно, як Аріель задумався. «Що це може означати, неможливо, щоб проста людина так швидко потрапила майже в самий початок черги. Потрібно наглядати за хлопцем». – Зараз усі розійдуться і будуть чекати коли їх покличуть, – оговтавшись, заговорив Аріель. – Нам слід вирушити ближче до воріт, а то попри твій номер, ми майже в самому кінці черги.

– Добре, як скажеш, – і вони мовчки стали йти вперед.

Дорога виявилась на диво цікавою. Ален все розглядав тутешній краєвид. Не кожен день доводилось бачити таке. Мільйони людей різних національностей і релігій, одягнені в різноманітні костюми й плаття. Траплялись навіть індіанці й жителі більш давніх епох. Чим ближче вони наближались до воріт, тим допитливіше їх роздивлялись. А точніше, його номер на грудях.

– Чому всі так дивляться на мій номер? – здивовано запитав Ален.

– Тому що бачать твої допитливі погляди й розуміють, що ти тільки-но прибув, але номер свідчить про протилежне. Якщо говорити простіше, то дехто з присутніх чекає декілька десятків, а то й сотень років, на свою чергу. Тому не дивно, що вони так на тебе дивляться. Якщо чесно, то і я не розумію, як сталось, що тобі дали такий номер. Він свідчить, що ти ще сьогодні пройдеш зважування на Терезах Долі й відправишся в нову дорогу.

Останні слова пройшли «повз» вуха Алена, він стояв на місці з роззявленим ротом і в заціпенінні дивився вперед. Все, що Аріель почув на той момент, це було просте питання:

– Хто це?! – вражено запитав Ален.

Спереду показались величезні силуети трьох «істот». Двоє з них тримали в руках величезні вогняні мечі, їхнє полум’я було відчутне ще здалеку. Одягнені в білі туніки, поверх яких красувались золотисті кіраси. Вона мало чітко виражену тілесну форму, на животі набувала рельєфної форми м'язів. Позаду у «істот» було по два величезних крила. Третій же був одягнений у броню, проте в руках не мав зброї, а тільки терези, до яких один за одним підходили люди. На одній стороні показувались їх праведні справи, а на іншій – гріхи, які вони вчинили протягом земного життя. Після закінчення «зважування» терези оголошували вердикт, від їхнього рішення залежало куди потрапить душа. Якщо в Рай, то з’являвся ангел, брав людину за руку і зникав, якщо ж переважали гріхи, то з’являлось щось схоже на монаха в чорній мантії, обличчя не було видно, й забирало з собою.

– Праворуч – архангел Гавриїл, ліворуч – архангел Уриїл, той, що тримає терези – архангел Ієремиїл. Ангела, що ти бачив – це, можна сказати, такий самий супроводжувальний, як і я, тільки в його обов’язки входить супроводження вже за ворота. А істота в чорному – Жнець, вони забирають людей в темне царство. Та про це потім, не хочу лякати заздалегідь. Це природно, що тебе приводить в заціпеніння їхня сила, люди при першій зустрічі не можуть витримати того тиску, який вона спричиняє.

– Не знаю, як щодо сили, а вигляд насторожує, ніколи такого не бачив!

«Що це за людина? Навіть ті, хто перебувають тут по декілька десятків років і то припадають до землі, не витримуючи духовного тиску, який спричиняє сила цих трьох, а цей просто стоїть і з зацікавленням спостерігає. Ти дивуєш мене чимраз сильніше».

Люди, які були ближче до воріт, здивовано повертали голову в сторону Алена: вони також були вражені хлопцем. Як він, тільки-но потрапивши сюди, зміг отримати такий номер, та ще й витримав силу трьох архангелів.

До них підійшов чоловік, схожий на Аріеля.

– Ти вже повернувся? – звернувся він до Аріеля.

– Так, вдалося швидко все завершити.

– Дивлюся у вас гарний номер, сьогодні пройдете.

– А ти, як завжди, в очікуванні?

– Вже недовго залишилось, Джо гарний хлопець, хоч і з номером трохи не пощастило.