ГЛАВА 2

Не знаю скільки пройшло часу, та очі знову розплющились. Що?! Я не помер?! Я стояв на тому ж мості. Кран піднімав понівечену машину, повсюди була поліція, лікарі й рятувальники. Недалеко від однієї з машин швидкої допомоги лежало накрите тіло. Невже дівчинка все-таки загинула? Потрібно підійти ближче. Поволі став рухатись вперед, тіло ще не дуже слухалось. "Наслідки аварії" – подумав я тоді, ще не усвідомлюючи, як глибоко помилявся, і що чекало попереду.

Ось і тіло. Я спробував відкрити полотно, що його накривало, та рука пройшла наскрізь. Що?! Це якийсь фокус?! Що це означає?!

– Ей – закричав я до рятувальників, - Хто тут лежить?! 

Та вони не чули. Навіть не повернулись в мою сторону. Вони, що мене не бачать? Невже це…

– Ти нарешті усвідомив… Я не хотів з’являтись, доки не дійдеш до цього сам, а то скільки разів спостерігав паніку й відчай людей, які знаходячись ще в цьому світі, бачать таку картину. Давно кажу, що потрібно змінити правила й одразу відправляти на шлях до Едему, та мене ніхто не слухає. От і доводиться заспокоювати «істерики».

– Хто ти? – тремтячими вустами промовив я. Стрес ще не минув і важко було тверезо оцінювати ситуацію.

Переді мною стояв чоловік років тридцяти, в чорному костюмі, коротко підстрижений, з годинником на лівій руці – типовий офісний працівник цього часу.

– Не бійся, я проведу тебе до Воріт Едему, де пройде зважування твого життя на Терезах Долі.

– Едем? – розгублено перепитав я. Це, що – жарт такий? Якого біса?

– Так, він існує, і праведні душі потрапляють туди, про інше тобі поки що рано знати, не буду навантажувати твій розум великою кількістю інформації, спочатку – перетрави цю, – без тіні емоцій мовив чоловік.

– Як до тебе звертатись? – мовив я перше, що спало на думку.

– Аріель.

– Коли вирушаємо? 

Куди ти зібрався? Загробний світ? Серйозно? Ще декілька хвилин тому ти був затятим атеїстом! Я переконував сам себе, що все це сон, а не сувора реальність. А може – спробувати прокинутись? Хоча ні, я чітко пам’ятав, як машина пішла на дно.

– А ти стійкий, більшість в жаху тікали тільки побачивши мене.

– А куди тікати, тут тільки одна дорога!

Так, чувак, я зараз сяду у свою розтрощену машину та поїду геть, а ні, попрошу рятувальників, які мене не бачать, викликати невидиме таксі. Звісно ж я попрямую за тобою, куди мені діватись!

– Ти правий, але одразу ми не вирушимо, потрібно завершити твій земний шлях по всіх бюрократичних правилах, хоча, як я вже казав раніше, мені це не дуже подобається.

Та клав я на те, що тобі там подобається, я тут помер і намагаюся вкурити, що й до чого.

– Земний шлях? – здивувався я.

– Час, коли твоє тіло віддадуть землі, й ти остаточно позбавишся від усього, що тебе тут утримує.

Зашибісь, ще лопату дай, щоб самого себе закопати.

– Значить, соплі й красиві промови не пропустимо?

– На жаль, чи на щастя – так, – посміхнувся чоловік.

Я зараз… з радості, оце щастя привалило!

– Буде весело! – мовив я.

– Не перестаю дивуватись твоєму ентузіазму.

А я, як дивуюсь, просто містер надія 2014.

– «Де закінчується одна дорога – починається інша», чого сумувати, це тільки початок, яким би він не був!

– Гарно сказано. Ну що ж, а тепер подивімось на кінець твоєї дороги.

– Давай, я й сам горю від нетерпіння.

А швидше підгорає від всього цього цирку! Може десь тут камери заховані? Хоча ні, потрібно додивитися шоу до кінця.

І вони стали мовчки спостерігати за навколишніми подіями. Тіло завантажили в одну з машин швидкої, після чого вона розвернулась і поїхала. Міліція ще опитувала свідків й складала протоколи. З їхні розмов почала утворюватись картина тих подій. Один чоловік розповідав:

– Йду я, значить, вулицею і тут бачу, як з центру, в напрямку моста, мчать на величезній швидкості дві машини. Це звичне явище для нашого міста й ніхто з цим нічого не робить! – Співробітник зробив зауваження, що це справи не стосується, і щоб він говорив по суті. Той трохи зніяковів, але продовжив. – Мчать, значить, вони до моста, аж тут, звідки не візьмись, з’явилась дівчинка, мабуть, з парку вийшла й попрямувала через пішохідний перехід в напрямку озера. Дівчинці років п’ять, вона не дивилась по сторонах, а мирно йшла собі вперед і їла морозиво. Один з гонщиків помітив її, та було видно, що він вагався, що робити, мабуть, в останню секунду вирішив відштовхнути суперника в парку, та не розрахував швидкості й сам втратив керування. Машина зробила два сальто в повітрі, після чого знесла огорожу моста й стала тонути. Ну, а далі ви й самі знаєте.

– А куди зник інший гонщик? – запитав в чоловіка міліціонер.

– Після того, як його машина влетіла в парк, він, спочатку, не міг прийти до тями, перехожі намагалися допомогти, але двері були зачинені зсередини й ніхто не міг до нього добратись, врешті-решт – викликали рятувальників, та поки вони приїхали він оговтався і разом з машиною зник у невідомому напрямку.