ГЛАВА 86

Ален вирішив й надалі використовувати fulgur. Місто було не впізнати. Замість будинків – купи хаотичного розкиданого каміння. Зелені вулиці перетворились на розпечені кратери в яких ще горів вогонь. Заморожені статуї хранителів і простих людей – тепер стояли на старжі міста. Розкидані частини тіл, поранені, що корчились в агонії. Хранителі, що вижили й зараз бродили мов привиди. Дивлячись на них Ален розумів всю мізерність своїх травм. Перше бажання було зупинитись і допомогти, проте він переборов його розуміючи, якщо не зупинити ватажків – подібне матиме продовження. Небо над столицею затягнули чорні хмари й під удари блискавок полився дрібний дощ.

Внизу спалахнуло світло й він вирішив зупинитись, щоб подивитись на джерело, раптом – це хтось з демонів вижив.

– Хлоя? – здивовано мовив Ален.

– Давно не бачились, – насилу зобразила вона посмішку.

– Вигляд у тебе, звичайно, ще той, – мимоволі поглянувши на її чисельні рани, заговорив Ален.

– Тебе також тепло зустріли, – поглянувши на його опіки, пожартувала Хлоя.

– Де Натаніель, і як взагалі у вас справи?

– Ми розділились, щоб врятувати якомога більше. Якби не ця техніка, – і вона роздратовано зціпила зуби.

– Ти про Покров Херувимів?

– Він самий, проклятий Зевс… Стільки хранителів і простих людей загинуло…

– То вона все-таки не обирала, – відвернувши погляд, тихо мовив Ален.   

– Невідома точна кількість, проте з того, що я бачила –  близько п’яти сховищ були повністю зачищені. А потім – все зупинилось, як страшний сон.

– Значить, я трохи запізнився…

– Запізнився? – Хлоя розгублено поглянула на нього.

– Це я знешкодив її, але схоже, занадто затягнув.

– Тепер зрозуміло, чому вона почала атакувати демонів. Все ще не можеш прийняти її? – запитала Хлоя, чим влучила в саму ціль. – По очах бачу, що це розриває тебе з середини.

– Заперечувати – означає брехати самому собі… – винувато опустив голову Ален.

– Не скажу, що розумію, але як говорив мій дід, коли я вагалась з якимось вибором: «Не думай за весь світ, весь світ – це ти». Я ніколи не розуміла, що він мав на увазі, але познайомившись з тобою,  схоже, починаю. Ти боїшся зробити крок вперед, бо цей крок може ступати по трупах, боїшся, що тебе осудять, але ти не враховуєш, що така ж частинка цього світу. Якщо вони не бояться приймати рішення – чому ти це робиш. Сформуй спочатку свій світ, а потім запропонуй його іншим.

  Ален нічого не відповів, кивнуши їй на прощання, він перемістився в одну з зал ордену, саме тут він відчув присутність Зевса, і по іронії долі – саме тут відбувалась остання прощальна церемонія.

***************

– Як символічно, командире Ален, вам не здається? – мовив Зевс, походжаючи залом. – Ніколи не надавав особливої уваги деталям, але зараз все сприймається якось по-іншому, – розглядаючи мозаїки на стінах, мовив Зевс.

– Загублені життя не дають спокою? – зіронізував Ален.

– Життя… Що таке життя? Набір можливостей і нереалізованих ідей, – задумливо відповів той.

– Ви з Бакарі реалізували свої можливості в повній мірі, – відрізав Ален.

– Реалізували? – посміхнувся Зевс. – Ми ще не починали.

– Високо ж ви цінуєте тих, хто загинув від ваших дій, – скептично мовив Ален.

– Облиште стародавні поняття, кому, як не вам знати, що відбувається з людьми після так званої «смерті», – виголосив Зевс.

– Ага: смерть – не смерть, і вбивство – не вбивство, – насмішкувато мовив Ален. – Ви лише відправляєте на наступний етап.

– Ви не бачите загальної картини, – обурився Зевс.

– Десь я вже чув подібне… – Ален вдав, що згадує. – Ах, точно – це говорив Арлен, чи як там його, коли намагався мене вбити.

– Вбити, вас? – засміявся Зевс. – Якби йому вдалося – я би перший його привітав і замовив слівце перед імператором.  

– Як у вас все просто: підкоряй або підкоряйся, – виголосив Ален.

– Схоже, ви добре засвоїли принцип ордену, – в саркастичному тоні мовив Зевс.

– Хочете сказати, що в демонів все по-іншому?

– Демони, ангели, люди – прості умовності.

– Що ж тоді для вас головне? 

– Змінити загальний сценарій.

– Для кого, якщо ви знищуєте все підряд?

– Для обраних, тих, хто заслуговує потрапити в Едем. Система проходження воріт потребує оновлення. Сам бачиш, що зараз відбувається в Едемі. Взяти для приклад, хоча б Вищу Знать. Тобі подобається, що ти, як обдарований, маєш вести цих людей кудись далі? – не стримався Зевс, ним чимраз більше заволодівали емоції. – Можеш не відповідати, все й так очевидно.

– Аделайс також хотів зруйнувати систему, – натякнув Ален на їхній фінал.

– Справедливе зауваження, тільки, щоб щось змінити – потрібна дійсно велика сила, а непросто герої, що бігають з мечем.