ГЛАВА 84

Кіра повернулась через півтори години. Її супроводжувала дівчина років двадцяти трьох з вигляду. Елегантна зачіска, дороге намисто на шиї, що підкреслювало коротке чорне плаття. В руках сумочка від престижного бренду. Якби не дана ситуація, то її сміливо можна було переплутати з золотою молоддю. Після останніх новин Ален вирішив трохи відпочити на дивані й не помітив, як заснув. Коли дівчата зайшли, він солодко спав.

– Може не будемо його будити, він все-таки стільки пережив, – пошепки мовила Майя.

– Потім сама будеш вислуховувати його нарікання, – буркнула під ніс Кіра.

– Я вже не сплю, – заговорив Ален втомленим голосом. – Не впевнений, щодо інших.

– Ти розповів їм? – звернулась до нього Кіра.

– Ще декілька таких новин і Дейчі доведеться змінювати зачіску, – зіваючи, Ален повільно підвівся і сів. – Щодо Габріелли, то з неї поки що достатньо прикликання, а кадети… – Ален на секунду замовк. – Кадети будуть присутні на розмові, по їхній реакції побачимо, що робити далі. А зраз, може…

– Так, звичайно, зовсім з голови вилетіло, – заметушилась Кіра. – Ален, знайомся – Майя, поки що капітан на пенсії, Майя – Ален, чинний командир сьомого й власник Вищої Волі.

– Рада знайомству, – не приховуючи свого хвилювання, мовила Майя.

– Взаємно, – взаємно, кивнув Ален.

– Поговоримо про все зараз, чи почекаємо до ранку? – звернулась Кіра до Алена, щоб розвіяти невелике напруження.

– Почекаємо, гадаю, за цей час нічого серйозного не станеться. Всі заслужили невеликий відпочинок. Ця інформація перевірена? – звернувся Ален до Майї.

– В цьому можете не сумніватись, я потратила чимало часу, щоб зібрати всю картину в єдине ціле.

– Це справді командир?

– Ситуація складніша, ніж здавалось спочатку…

– Орден нічого не знає?

– Ні орден, ні Марко з Бріаром, ми боялись витоку, тому й попросили про цю зустріч. Хоча, я не думала, що на неї прибудете саме ви.

– Одне прохання – залиш офіційні звертання, – тепло мовив Ален.

– Добре, – посміхнулась Майя. – Кіра розповіла про все…

– Це потім, зараз основане завдання – це зрадник, – перебив її Ален.

– Ален, а може все-таки... – хотіла запропонувати Кіра, та той зупинив її на пів слові.

– Не бачу сенсу поспішати; Судний день нікуди не дінеться, – Ален не приховував сарказму.

– Я думала, ти вже ніколи не скажеш подібного, – схилила голову Кіра.

– Ну, вибачте, що не стрибаю від радості! Був зайнятий плануванням Судного дня! – роздратовано мовив Ален.

–Сподіваєшся відгородитись...

– Це вже вдалося на греблі… Тепер доводиться розгрібати всі ці вселенські задуми, бо декому – замало папірців й влади… Потрібно вічно доказувати вищість над іншими. Я можу стерти половину цієї планети, не моргнувши оком, але мені це непотрібно. Питається: чому власнику Вищої Волі не хочеться нічого знищувати, а прості люди – цим марять? Людині для життя потрібно не так багато, але вона постійно все ускладнює. Ви сподіваєтесь на новий напрямок, перемогу над темними легіонами, а я бачу лише смерть й безкінечні війни ні за що. Саме так, в цьому світі не залишилось того, що можна цінувати. Свобода – змарнували, опустившись в гріх і примарне возвеличення власного «я». Життя – і гроша не коштує, оскільки усі бачать тільки переродження. За що тоді бореться людство? Зло, добро – пусті слова, вже давно позбавлені сенсу. Люди не бачать, або просто не хочуть бачити наслідки своїх діянь. А я маю прибирати за всіма, людина, яка нічим не краща за інших – має вчинити справедливість. Це така ж маячня як: все поділяється на чорне і біле. Тільки усі чомусь забули про інші кольори. Так що наступного разу, як будете з захопленням думати про Вищу Волю – не забудьте загадати Потоп, і додати думку, що відродження може не відбутись…

Кіра й Майя промовчали, не знаючи, що відповісти, вони прекрасно розуміли, що Алену зараз нелегко. Останній, не бажаючи остаточно втратити контроль над емоціями – перемістився на дах будинку.