ГЛАВА 77

Коли вони прибули в резиденцію, в ній вже повним ходом йшло святкування. Дейчі вже давно почав перегрупування сил, крім них з Адрі, Дагера, Маркуса і Сейшаса, тут були вже всі офіцери, присутні на церемонії. Захмелілі від вина, вони вже не звертали уваги на звання і титули.

– Вітаємо, – закричали усі хором, коли побачили Алена.

Дивлячись на них і справді можна було сказати, що це одна велика сім’я. Для них не існувало жодних проблем, вони на повну жили сьогоднішнім днем, не думаючи про завтрашній.

– Дейчі, сволоч, ти де? – кричав Дагер. – Що ти наплів тим дівчатам, що вони на мене так дивились? Приб’ю, як знайду!  

– Схоже, тебе варто привітати з подвійним призначенням.

Ален обернувся, це була Теа з Ліа.

– Якщо чесно, то трохи забагато, як для одного дня, – зніяковіло мовив Ален, чим заслужив запитального погляду від Адрі. – Зовсім забув, де мої манери. Адрі – це Теа, ситуація нашого знайомства була вельми кумедною.

– Можу собі уявити, – в сердитому тоні мовила Адрі, – І коли ж ти встиг?

– Ну… я, це… як би… коли збирав легіон, для відправлення на ту сторону, то випадково потрапив на плато, де проживали Теа з сестрою, так сказати, вони хотіли мене вбити… якось так.

Теа почервоніла, а Адрі з Ліа хіхікнули.

– Ти вмієш заводити друзів, – вже не стримувала сміху Адрі.

– До речі, а де Меріл? – перевів тему на інше Ален.

– В місті, не може відірватись від шоу, що показують хранителі. Вона просила передати вітання, і сказати, що скоро зайде, – відповіла Теа.

– Я так і не встигла подякувати, – звернулась до Алена Ліа.

– Пусте, – зніяковіло відповів Ален.

– Не прибідняйся, ми й справді тобі дуже вдячні, якби не…

– Не будемо про сумне, сьогодні все-таки свято, – перебив Теа Ален.

– Чого сумуємо? Можливо я зможу розвеселити вас, – мовив Дагер, який несподівано з’явився біля них і почав загравати з Ліа.  

– Збоченець, чіпляйся до своїх старих, не хочу поріднитись з таким, як ти, – мовив Дейчі, який з’явився так само несподівано, як і Дагер.

– Так от, що ти їм наплів. Вибачте дами, зараз я буду повільно «вбивати» вашого брата. Ану йди сюди, гівнюк, зараз я зроблю твої вуха коротшими.

– Може знайдемо спокійніше місце? – шепнула Адрі на вухо Алену.

– Не заперечую.

Ален взяв її за руку й вони перемістились на дах резиденції.

– Тут нас точно ніхто не шукатиме, – задоволено виголосив Ален.

– А тепер розповідай, поки я скинула тебе вниз, – сердито мовила Адрі.

– Ти про що? – здивовано поглянув на неї Ален.

– Не про «що», апро «кого?

– Тепер зрозуміло… – посміхнувся Ален.

– Що тобі зрозуміло? – сердито поглянула на нього Адрі. – Я бачила, як вона на тебе дивились.

– Ну, як я вже говорив, ми зустрілись на плато… в загальному, вони хотіли захистити свої людей…

– І?

– Я пробув на плато один вечір, а потім одразу відправився далі.

– Один вечір значить…

– Ну, так… – невпевнено мовив Ален.

– «Ну, так»? І між вами нічого не було? – ще сердитіше мовила Адрі.

– Один танець ж не є злочином? – тепло поглянув він на неї.

– У вас все так просто, містере Ален: один танець, один поцілунок, один…

– Не перебільшуй так, можливо, вона відчуває до мене певну симпатію, я ж не можу на це вплинути… – тихо, й трохи збентежено, мовив Ален.

– Ага, все-таки щось є?! – переможно виголосила Адрі.

– Не роби з мухи слона.

– По-моєму – це ти применшив слона, – і вона демонстративно повернулась до нього спиною.

– Адрі…

– Не бажаю більше нічого слухати.

– Адрі… – і він обійняв її. – Ну вибач, що не розповів раніше. У своє виправдання хочу сказати, що люблю тільки тебе, й мені більше ніхто не потрібен.

– Слабеньке виправдання, – вже тепліше мовила Адрі.

– В тебе погано виходить сердитись. Я знаю чого ти домагаєшся, та цей варіант не пройде, – вже спокійно мовив він.

– Спробувати варто було, – і вона пригорнулась до нього. – Ти ще не усвідомив, що сьогодні розпочалось, і яку роль я відіграю в цьому, – тихо мовила Адрі.

– В будь-якому випадку це б відбулося.

– Можливо, але ти не знаєш всієї правди про Вищу Знать.

– Сумніваюсь, що здивуєш повідомленням, що вони прагнуть прийти до влади.

– Якби ж все було настільки просто, – зітхнула Адрі. –  План захопити владу у них зріє давно, вони роками готувались до цього.

– І зараз прийшов час? Тільки може я чогось не розумію, але як можна захопити щось, маючи підтримку незначної групи людей, хіба інші підуть за ними? З того, що я бачив, вони явно не користуються великою популярністю серед населення. І з чого раптом ти вирішила заговорити про це саме зараз?