ГЛАВА 68

Зала, де мала відбутися нарада, знаходилася в куполоподібній будівлі, резиденції головнокомандувача. Коли вони з Натаніелем зайшли, командири вже сиділи на своїх місцях і очікували. Сама зала являла собою чималу кімнату зі скляним столом в центрі. Навколо нього були розставлені білі м’які крісла. Позаду крісла головнокомандувача розміщувався невеликий стелаж з книжками й картою. Декілька картин, статуя з мармуру й зелень завершували інтер’єр. Просто, але зі смаком. Один помічників Ноя провів Алена й Натаніеля на їх місця.

– Тепер всі тут, – підвівшись зі свого місця, виголосив Ной.

Порівнюючи зі спогадами Адрі Ален не помітив особливих змін, хіба що на обличчі головнокомандувача додалось декілька зморшок. Все та ж біла довга борода, сиве волосся, жилаве тіло, яке по витривалості могло дати фору молодим. Гострий, проникливий погляд, сповнений життєвої мудрості. Одягнений в білий костюм з накинутим на плечі плащем командувача.

– Перш за все хочу привітати з одужанням командира сьомого легіону. Ми всі молились за його здоров’я. Знаю, що нараду мали провести трохи пізніше, та далі затягувати не можна. Церемонія прощання відбудеться, як і було заплановано, а зараз прошу налаштуватися на розв’язання поточних проблем, а їх немало. Командире Натаніель,  оскільки вам волею обставин довелося стати голосом тіньового, то  прошу першого до слова, – сказавши це Ной опустився у своє крісло.

– Як усім вже відомо: рейди, й недавні події, справа рук демонів. Після того, як командир Ален перешкодив планам демонів вбивши: першого зама командира п’ятого темного легіону – Молоха, першого зама командира третього темного легіону – Ліору, і головного жреця по напрямку тварин – Сотаріса, Валькірія і Девкаліон ретельно стежили за ситуацією на тій стороні. І тепер я зі стовідсотковою впевненістю можу сказати, що демони готуються до війни. Вбивство таких важливих фігур відстрочить їхні плани, давши нам час підготуватись, але не більше.

– Я не піддаю сумнівам компетентність ваших підрозділів, – мовив Кобра, – та хіба для війни не потрібно перейти стіну? Без Зовнішніх Воріт це неможливо зробити, чи я чогось не розумію? Їх надійно запечатали серафими, а манускрипт захований.

– Ви праві, – мовив Натаніель. – Тільки не забувайте про диверсійну групу, що проникла на цю сторону.

– Вони дсі не проявились, – уточнив Кобра.

– Помиляєтесь, – посміхнувся Натаніель скоса  поглянувши на Алена, Драгона і Рікея.

– Думаю, пора розповісти, що трапилось в порту, – мовив Драгон, підводячись зі свого місця. – Коли ми прибули в порт, кораблі тільки-но заходили в бухту. Спочатку все було добре, однак чим ближче вони підпливали, тим сильнішим ставало відчуття тривоги у командира Алена. Знаючи його здібності, ми поставились до цього передчуття цілком серйозно.

– Якось по-дитячому покладатись на одні передчуття, – мовив огрядний чоловік років сорока. Дивлячись на нього одразу хотілось порівняти з Драгоном і Рікеєм. Однак, на відміну від нього, вони більше часу приділяли тренуванням. Його хижий погляд невпинно стежив за усіма. Ален не бачив номера на плащі, та чомусь одразу припустив, що це командир четвертого.

– «По-дитячому» не вірити власнику однієї з найсильніших Воль? – відрізав Драгон.

– Це ще доказати потрібно, – огризнувся четвертий.

– Повернімось до суті, – поспішив заспокоїти їх Ной.

– Коли ми вжили заходів, для безпеки міста, й ізолювали імовірну загрозу, командир Ален розпочав знешкодження небезпеки, – продовжив Драгон.

– Прошу зауважити присутніх, що під загрозу були поставлені життя не останніх людей Едему, – знову втрутився четвертий.

– По-твоєму краще було дозволити Зірці Обсидіану вибухнути на території столиці? – презирливо поглянув на четвертого Драгон.

– Чергова казка, для дітей, – відрізав четвертий. – Чому тоді ніхто з делегації не може підтвердити ваші слова?

– Я можу, в той момент, я був членом делегації, – мовив Натаніель.

– Ваша сестра розповіла зовсім іншу історію. З її слів – це була фальшива і нічим не підтверджена тривога.

– Змушений погодитись з Зевсом, – мовив Скорпіон. – Інші члени делегації розповіли те саме.

На секунду запала мовчанка, учасники дискусії збирали аргументи, щоб продовжити.

– А якщо я надам докази, це переконає вас? – звернувся Ален до Зевса, чим викликав на обличчях інших командир легку посмішку.

– Попробуйте, – холодно мовив Зевс.

Ален, довго не роздумуючи, прикликав Серафіеля.

– Сподіваюсь, мого слова буде достатньо? – з притаманним йому спокоєм, мовив Серафіель. – Це справді була Зірка Обсидіану, її майстерно заховали в тілі командира другого елітного підрозділу Валькірії.

– Не сприйміть неправильно, але як демонам вдалося заховати подібну річ? –з недовірою поставився до озвученої інформації Зевс.

– Завдяки техніці Ліори. Схоже, вони встигли провернути це коли нас заманили в пастку на сьомому колі, – відповів Ален.

– Я б назвав їх геніями стратегії, прорахувати стільки ходів... – зіронізував Зевс.

– Не такі вже й генії! Використати людей, в якості носіїв, був їхній початковий план, який вони, власне, й втілили, а ми виявились приємним бонусом, – холодно відповів Ален на іронію Зевса.