ГЛАВА 50

Решту часу, що залишився, Адрі з Бакарі провели разом. Говорили про зовсім неважливі речі, однак, на той момент, будь-яка дрібниця, була для них важливою. Вони розуміли, що це останні дві години разом.

До кімнати зайшло два хранителі й повідомили, що пора. Вони мовчки підвелися, й тримаючись за руки, попрямували до дверей. Вислухавши коротку промову головнокомандувача: один за одним, командири стали переміщатись в Кардіанську Долину. Щоб уникнути жертв серед мирного населення хранителі, на чолі з капітанами, взяли долину в кільце.

Після прибуття, як і було задумано, командири від першого – по четвертий, зайняли свої місця й стали очікувати сигналу про початку. За даними розвідки: з хвилини на хвилину мав прибути вершник. Враховуючи, що вони вже давно перебували в його бар’єрі, то тепер всі атаки мали входити в безпосередній контакт з ним.

– Ти точно не передумала? – звернувся Бакарі до Адрі.

– Я вже говорила, що не покину це місце, доки все не закінчиться.

Бакарі хотів було в черговий раз спробувати переконати її, та не перешкоді стали зблідлі розвідники, що перемістились до них.

– Він тут, – ледь вимовили вони.

– Повідомте іншим командирам – нехай починають, скомандував Бакарі. Хранителі, схвально кивнувши, зникли. – От і почалося, – виголосив він навіть трохи урочисто.

Вигляд Бакарі став змінюватись, все його тіло окутали розряди блискавок, тепер він нагадував Алена, коли той використовував fulgur. Поступово, його тіло зливалось з ними, ставало енергією без тілесної оболонки. Чимось схожу на покров ангела, чи появу Серафіеля й Рін, коли вони тренувалися або бажали поговорити з Аленом без участі третьої форми.  «От він який, зв'язок з Едемом, це, напевно, стихія повітря, – роздумував подумки Ален. Це дійсно вражаюче, в такій формі їх майже неможливо поранити».

Через емоції Адрі, Ален відчув наскільки подавляючою була вищезгадана сила, їй ледве вдавалось втриматись на ногах. Та найбільше здивування чекало  Алена попереду, коли в небі почали формуватись кільця. Після четвертого, його серце видавало шалений ритм. «Нарешті я побачу завершений прорив».

П’яте кільце закінчило формуватись. Промінь енергії на шаленій швидкості став проходити їх одне за одним. Громовий звук, що супроводжував цей прохід, здавалося, було чути на десятки кілометрів навкруги. Немов по команді, навколо них злинуло в небо чотири промені, відповідно до чотирьох природних стихій: вогонь, вода, повітря і земля. Кожен промінь мав свою форму. Енергія вогню горіла жовтогарячим полум’ям, вода нагадувала величезну хвилю, що зараз підняли високо в небо…

Після проходження п’ятого кільця – енергія не зіткнулась з землю, а перетворилась на п’ять білих сфер, що застигли в повітрі, приблизно в метрі від п’ятого кільця. «Це було варте того...» – в голові Ален закрутився вир вражень.

Однак Алену довелося швидко переключити увагу на гостя, що під’їжджав до Адрі з Бакарі. Цим гостем був не хто інший, як Голод, третій з вершників Апокаліпсису. Кардіанська Долина перетворилась з зеленого моря на чорну пустелю. Чорний кінь повільно йшов вперед, прокладаючи дорогу смерті. Та те, що сталося далі, збентежило навіть Алена.

Бакарі наказав Адрі поки не робити жодних кроків, а почекати доки вершник під’їде ближче, аргументуючи це часом, що потрібний для формування бар’єру, і зосередженням його для закінчення техніки. Адрі не сперечалась, адже поспіх міг все зіпсувати.

Чорний кінь поволі наближався. Коли між ними залишилося близько п’ятдесяти метрів, кінь зупинився. Вершник зліз з нього й попрямував в напрямку розгубленої Адрі і Бакарі, який тільки цього й очікував.

– Смертний, як ти посмів, прикликати мене на святі землі? – почувся громовий голос вершника.

– Ти покликаний очищати виміри від зла, а тут цього зла достатньо, –спокійним тоном мовив Бакарі.

– Не тобі про це судити. Віддай те, що викрав, і я повернуся в місце, де маю знаходитись до приходу істинного обдарованого.

– Печать в мене, – і Бакарі витягнув з кишені перстень у формі переплетеної лози з черепом. – Тепер ти будеш підкорятись мені.

– Дурень. Мою силу може контролювати тільки власник Вищої Волі, а ти – лише жалюгідна комаха, засліплена вищою справедливістю.

– Я заставлю тебе підкоритись! – вигукнув Бакарі.

Сфери вгорі почали опускатись і оточувати вершника. Той лише гучно засміявся, а за секунду вже тримав Бакарі за горло.

Прийшовши до тями, Адрі кинулась на допомогу Бакарі, проте вершник одним лише помахом руки відкинув її на декілька метрів.

– Не втручайся, – прохрипів Бакарі. – Це моя битва.

– Навіщо? Навіщо ти все це затіяв?! – скрикнула Адрі через сльози.

– Хтось мав очистити цей світ від зла.

– Ти поняття не маєш, що є зло! – вигукнув вершник. – Ще трохи й утворилась би тріщина у Воротах Істини, тоді людство вже б ніщо не врятувало.

– Підкорись, – Бакарі значним зусиллям вдалося надягнути перстень. Він немов не чув слів вершника.

– Зупинись! – крізь сльози скрикнула Адрі.

Та все було марно, сфери оточили вершника, пролунав вибух. На секунду Алену здалося, що зараз все закінчиться. По відчуттях Адрі було помітно, що й вона так думала. Та час немов відмотали назад, і ударна хвиля, що мала знищити все, повернулась в епіцентр і зникла, немов нічого й не було. Хоча, все ж чималий кратер залишився. Бакарі вдалося вивільнитись з рук вершника, оточивши тіло покровом ангела, він кинувся в атаку. Битву це не дуже нагадувало, швидше побиття немовляти. Кожну атаку, Голод блокував просто виставляючи руку. А коли контратакував, то Бакарі доводилось докладати чималих зусиль, щоб власний меч не пробив йому груди.