ГЛАВА 47

Сформувавши за спиною шість чорних крил, Ален хотів полетіти вперед і попередити Адрі з Ліа, та на перешкоді стала оповита вогнем величезна чорна рука, яка розрізала навколишню темряву, направляючись в його сторону. Вслід за рукою з’явилась і голова монстра, інакше його не назвати. Два закручених роги, метрів з чотири, може й більше завдовжки. З очей і рота виходило полум’я. Здавалось, що всередині крім нього, більше нічого не було. Решту тіла поки що закривала чорна завіса, з якої він зі всіх сил намагався вибратись. Істота видала щось схоже на голосний крик, від якого кров холонула в жилах.

– Бріарей, один з гігантів, – повідомила Рін.

– То це з ним зустрілась Ліа, в кінці третього кола. Не дивно, що люди не змогли їм нічого протиставити. При вигляді одного – мурашки по тілу.

Світло, від полум’я Бріарея, освітило все навкруги, тепер Ален зміг побачити переляканий погляд Адрі, яка завмерла на місці, бачачи картину біля нього. Між ними утворилась чимала відстань, тому на швидке її подолання Ален не міг розраховувати, та й гігант навряд би відпустить його так просто, тому він обрав найоптимальніший варіант – став махати руками, показуючи Адрі, щоб вони продовжували шлях. Та, видно, й без цього вже усвідомила, що він прийме саме таке рішення, тому розвернулась і попрямувала вперед, не в силі щось змінити. Однак Бріарей не був обділений інтелектом, тому швидко прикинув, що, й до чого, і сформувавши в руці вогню кулю, кинув її в напрямку Адрі.   

– Тільки цього бракувало, – сердито мовив Ален.

Меч, в руці Алена, загорівся чорним полум’ям, яке за секунду, у вигляді стіни, перегородило дорогу вогню Бріарея. Той не очікував подібного, тому роздратовано закричав.

– Раджу відступити й почекати з боями до третього кола, а то, якщо втратиш опору під ногами, то… – недоговорила Рін, Ален і так зрозумів, що вона мала на увазі.

– Добре. Одного не розумію, як він потрапив сюди?

– Потім над цим подумаємо, а зараз постарайся відправити його якомога далі.

– Сказати легше, ніж зробити. Переміщатись я не можу, вірніше – невідомо куди воно мене приведе. Руни… Не варіант. Темний ефір… запас сил в нього чималий, та й не думаю, що він захоче довго протистояти йому, тому вибере відступ. Значить вирішено, – подумки перебирав варіанти Ален.

Ален змінив меч на лук – огорнений темним полум’ям. Тятива забриніла й три стріли, по черзі, стали проходити три грані. Роздався вибух і темний ефір огорнув Бріарея. Той закричав від болю. Помахами рук Бріарей намагався загасити полум’я, але особливого результату це не принесло, і він закричав ще голосніше.

– Щоб тебе, а він витривалий. Вистрелити би з прориву, але боюсь зачепити Адрі з Ліа.

– Не трать даремно сил, а включи голову, – сердито мовила сердито. – Якщо підсилити його полум’я, то й ефір зробить свою справу швидше.

– А це ідея. Тільки щось мені підказує, що здалеку цей задум не подіє.

– А ти хотів: все і на блюдечку, – зіронізувала Рін. – Ніхто не говорив, що буде просто.

– Вмієш підбадьорити.

– Стараюсь.

Повернувши меч, Ален став швидко наближатись до Бріарея, який все ще намагався погасити чорне полум’я. Помітивши його, Бріарей перестав  бездумно махати руками й тепер завдавав прицільних ударів. Для захисту Ален використовував тільки меч, станься щось з крилами й він би надовго поринув в темну безодню. Кожне зіткнення з мечем помітно послаблювало гіганта, від чого він ставав ще лютішим.

Маневруючи між черговими атаками рук, Алену вдалося його поранити. Тонкий струмінь чорної рідини повільно потік в безодню. Та за такий маневр, йому довелося дорого заплатити. Від чергового удару, Ален не встиг ухилитись і гострі кігті зачепили плече, яке було захищене найменше. В них, по всій видимості, була отрута, або якась паралізуюча речовина, бо майже одразу, Ален перестав відчувати ліву руку.

– То у тебе ще є козир в рукаві! – виголосив Ален.

– Будь серйознішим, в мене ледь серце не зупинилось!

– Та куди вже серйозніше, ця гора м’язів і близько мене не підпускає! – саркастично мовив Ален. – Мене... – Алену раптом спала на думку чергова ідея. – Зараз побачимо наскільки ти розумний. 

Відійшовши на безпечну відстань, Ален зосередився. Навколо Бріарея почали з’являтись тіні, що візуально, нічим не відрізнялись від Алена. Замкнувши коло, вони розчинились, утворивши свого роду туман, який огорнув Бріарея. Роздався гучний рик, а потім запанувала гробова тиша. Споглядаючи збоку можна було подумати, що це був передсмертний крик.

– І коли ти встиг цьому навчитись? – здивувалась Рін.

– А я й не вчився, просто захотів перевірити одну здогадку, а вийшло це...

– Хочеш сказати, що це спонтанна дія? – здивувалась Рін.

– Я здивований не менше тебе. Хотів заплутати його тінями, та в процесі  згадались Мотолу, й розум підсвідомо повторив побачене раніше. Що тепер? Схоже, він в глибокій від ключці.

– Так чи інакше, але справу зроблено, – підсумувала Рін.

– А з ефіром що, з такими темпами він скоро його вб’є? Як-не-як, але він страж, якщо його змусили підкорятись…

– Знаю, але коли він отямиться, то напевно піде слідом за нами.