ГЛАВА 44

Побродивши околицями, вони все ж знайшли потрібну стежку. Адрі заховалась, а він пішов перевірити територію, потім – подав знак, що все добре і вона приєдналась до нього. Стежка, яку вони так давно шукала, не являла собою нічого особливого. Хоча, якась енергія навколо неї все ж відчувалась, немов хтось незримо охороняв їх. Можливо, так було задумано. Зійдеш з дороги й тебе очікують випробування і нелегке життя, а віднайдеш у своєму житті правильну «стежку» й все нормалізується, головне – не сходити з неї.

Вони йшли повільно, весь час озираючись по сторонах. Стежка виляла туди-сюди, мов змія. Чим далі, тим вище вони піднімалися в гори іноді, навіть доводилося притискатися до скель, щоб пройти. Декілька разів Адрі ледь не звалилась, та Ален вчасно зупиняв її рукою, вказуючи на небезпечні ділянки. Нарешті їм вдалося добратись до вершини. Та удача на цьому закінчилась. Перед ними постала величезна прірва з ледь цілим підвісним мостом, перекинутим через неї. Міст погойдувався від найменшого вітру. Здавалось, ще трохи, й він звалиться в чорну безодню.

– А тут точно немає іншої дороги? – завагалась Адрі.

– Ти хочеш пройти сім кіл легким шляхом? – посміхнувся Ален.

– Дуже смішно, – буркнула вона під ніс.

– Хочеш, я тебе на руках понесу, – запропонував Ален.

– Разом і полетимо, –  скептично похитала головою Адрі.

– Непогане закінчення. Так, що: монетку підкинемо, чи по-джентльменськи – дами вперед?

– Ха-ха-ха.

– Тоді я пішов.

Ален став поволі йти, заздалегідь перевіряючи, правою ногою, кожну дошку. Міст похитувався, як маятник. Внизу почувся шум річки. «Значить воно не бездонне», – констатував він подумки.

– Дивись краще під ноги, – мовила Рін.

– І чому б просто не переміститись?

– Тут не все так просто, кінцева точка пробуття може змінитись, й ти потрапиш чорт знає куди. Це місце – живе скупчення неконтрольованої енергії.  Обережно.

– Ух, пронесло, – витер спітніле чоло Ален. – Ще б трохи. – Декілька дощок тріснули й полетіли вниз. – Потрібно, щоб Адрі йшла поруч, а то я не зможу вчасно вжити потрібних заходів… Та чи витримає міст?

– Я вже й сама думала над цим, в тебе завжди є запасний варіант, – натякнула вона на слова про другого ангела.

– Знаю, але…

– Скажи їй правду й побачиш все, вона, через цей секрет і злиться постійно, – наполягала на своєму Рін.

– І це говорить людина, яка просила, щоб я нікому його не розповідав.

– Не нікому, а тільки тому, кому непотрібно, – виправдовувалась Рін. – Ти ж любиш її, а яка любов без довіри.

– А якщо Бріар правий?

– Та забудь ти про цього старого маразматика, думаєш, він все тобі розповів? Він знає куди більше, а Адрі не задумуючись відповіла на твоє запитання. Та й ти володієш даром бачити людей наскрізь. Хіба ти бачиш в ній щось незвичайне?

– А як же... – натякнув Ален на випадок з емоціями.

– Це трохи інше, хоча, воно мене насторожило.

– З чого раптом така турбота про моє особисте життя?

– Я… – Рін на секунду замовкла. – Я чула вашу з Серафіелем розмову, після Бастіани…

– Он воно що. Банальність, не більше, – не вагаючись відповів Ален.

– Можливо, за інших обставин ,я би й повірила, та не забувай, що наш розум єдиний, хоч ти не завжди чуєш мої думки, а я твої, але це не заважає мені відчувати, що робиться у твоєму серці.

– Знаєш, ніколи не думав, що дівчина в голові буде давати поради, щодо моїх стосунків з іншими дівчатами, – пожартував Ален.

– Вважай це додатковим бонусом, – засміялась Рін.

– Все-таки жіноча солідарність існує.

– Ще й як.

– Добре, розповім їй на тій стороні, – нехотя погодився Ален. – Адрі, давай за мною, я підстрахую, в разі небезпеки, а то дійшовши до кінця – не встигну нічого зробити! – повернувши голову, закричав він до неї, але в ту ж хвилину зблід.

Там, де він залишив її, було три істоти, з якими вони вже встигли познайомитись в печері.

– Я зможу переміститись на таку відстань? – звернувся Ален до Рін.

– Ризиковано. Тебе може відправити далеко звідси.

– Маяки... – згадав Ален слова Сейшаса.

– Може подіяти, – погодилась Рін.

– Часу на роздуми немає.

Ален різко розвернувся і кинув меч в напрямку Адрі, яка від страху, здавалось, заціпеніла. Меч зі свистом пролетів біля неї, й от-от мав зіткнутись з однією з істот, та коли до цілі залишилось не більше метра, його, раптом, схопила рука й одним замахом відрубала голову спочатку одній, а потім й іншим істотам. Рука була Алена, він використав меч, як маяк, прив’язавши до нього темну ауру, а потім перемістившись слідом. Тут не було туману, тому Адрі побачила все в деталях. Та переміщення було тільки початком, декілька істот, що по всій видимості очікували недалеко, також вирішили напасти. Ален не бачив їх, оскільки повернувся обличчя до Адрі, а та розуміючи, що зараз відбудеться – хотіла скрикнути й попередити його, та з горла вирвався лише зойк, коли вона побачила, як шість чорних крил з’явилось за його спиною, і з легкістю відкинули істот. Викид сильної темної енергії змусив останніх відступити.