ГЛАВА 40

Настав ранок наступного дня, хоч недовго, проте Алену вдалося поспати. Рін всю ніч пробула біля нього в незримій для інших формі. Серафіель збирав інформацію про імовірні плани ворога. Посли, що були направлені до Молоха, повернулись ні з чим. Він не побажав вести переговори аргументуючи це тим, що все вирішиться на полі бою. Така позиція не здивувала нікого.

Війська зайняли позиції й очікували на початок битви. Серед солдатів було помітне занепокоєння. Багато хто перший раз брав участь в подібній кампанії. Каріна, і її товаришки, помітно нервували. Ален також не знаходив собі місця, але не через це, Бріар хоч і віддав наказ про відстрочку вироку Адрі, та все ж час був не на його стороні, битва могла затягнутись.

Дейчі, на чолі повітряних ескадрилій, вчинив декілька нальотів на колони супротивника, попри все, він був найкращою кандидатурою цю посаду. Ніхто би краще не впорався з цим завданням.

І ось настав полудень. Як Ален і припускав, демони зайшли з флангів. Першим зіткнувся з ними Дагер. Демони, як сарана, ринули з пророблених тунелів. Глибокі рови й завзяття паладинів зупинили їхнє стрімке просування, почались позиційні бої, ініціатива переходила з рук в руки, та особливих змін не спостерігалось. В ущелині почулись перші викрики. Все, як і під Бастіаною, психологічний маневр, щоб залякати супротивника. Маркус і його бійці, не подали й тіні занепокоєння. Тут були ветерани й елітні бійці, які пройшли не одну битву й добре знали психологію війни. Як тільки колона досягла середини ущелини – запалав ефірний вогонь. Залякування змінилось криками розпачу й болю. Просування демонів зупинилось. Натомість посилився натиск біля Дагера. Ален вже хотів було направити до нього резерви, та Марко зупинив, порадивши за краще відправити на допомогу частину військ Дейчі, які саме посипали демонів градом скель в ущелині. Таке рішення виявилось більш ніж дієвим, і Дагер з Дейчі успішно контратакували, заваливши тунелі з яких прямували демони. На декілька хвилин запанувала тиша. Солдати нервово поглядали по сторонах, не знаючи звідки чекати атаки, схоже – це була чергова психологічна гра. Ален, сформувавши за спиною шість крил, завис в повітрі.

«Де ж вони? В лоб явно не підуть, боячись ефіру, фланги? Ні, надто передбачувано! І де їхня авіація? Що ж ви задумали? Атака буде простою, але з неочікуваного місця… Печери? Ні, надто мало простору», – розмірковував він.

– Ален, біля стіни зав’язалась битва! – вигукнув Марко, підлітаючи до нього.

– Направ туди п'ятнадцять тисяч з резерву, не більше.

– Якщо... – завагався Марко.

– Це відволікаючий маневр, готується щось серйозніше.

– Як скажеш.

Марко перемістився, а Ален знову залишився наодинці з думками. «Може з-під землі? Пройти під нами? Варіант, але ми без проблем зможемо повернути ситуацію на нашу користь. Вони втратять більше чим ми. А, якщо…» – Алена раптом осінило. Він швидко спустився на землю. «Перевіримо цю теорію». Приклавши руку до землі, він зосередився. Спочатку відчуття були схожі до тих, коли він вперше використав стихію землі для пошуків посоха. Та потім з’явилось дещо нове. Тепер він немов бачив 3D проєкцію місцевості з позначеними на ній життєвими сигналами. «Знизу нікого, але… Так я й думав...» Ален перемістився до Сейшаса.

– Потрібні негайно декілька хранителів зі стихією землі.

– Щось трапилось? На фронті відносне затишшя? – збентежено мовив Сейшас.

– Вони відволікають нашу увагу, а самі готують удар знизу, – пояснив Ален.

– Ми відстежуємо весь периметр і не помітили жодних коливань.

– А їх і не буде. Я все думав звідки буде удар, а рішення було очевидним. Вся Проклята Земля – це величезний вулкан, якщо розворушити його, то можна отримати непереможну природну стихію.

Сейшас швидко оцінив ситуацію і віддав накази хранителям сформувати загін з близько п’ятдесяти осіб.

– Запечатайте підземні ріки лави, або перенаправте в обхід плато, – скомандував Сейшас.

 Ті схвально кивнули й вмить зникли.

– Я думав тільки невелика кількість може використовувати переміщення? – здивувався Ален.

– Ми в центрі чотирикутника, за першої необхідності можна перемістити будь-кого, чи будь-що, – пояснив Сейшас.

– Не знав, що це діє настільки контрольовано. 

– Це складний механізм відпрацьований роками. Його основою є координатори. В разі переміщення малих груп, як зараз, вони стають маячками. 

– Маячки... – ляснув себе долонею по чолі Ален. – Це ж геніально, – Сейшас нерозуміюче поглянув на нього. – Вони й не переховувались… Все це служило для простої розвідки, щоб ми розслабились і повірили у свою непереможність. Хоча, можливо, вони й не очікували, що їх виявлять. Але, що вони шукали? Маяки... Лотос... Ми самі замкнули свою клітку! – вголос розмірковував Ален.

– Хочете сказати, що ці атаки були…

– Прикриттям для розміщення лотосів, – доповнив його Ален. – З кожною атакою вони провокували нас на використання сили. Ми власними руками замкнемо дверцята клітки...

– Кляті демони, – вирвалось у Сейшаса.

– Схоже – це ще не кінець, – Ален повернув голову вгору. Там показалось декілька тисяч вершників на вівернах.