ГЛАВА 24

До атаки залишалось декілька годин і Ален вирішив відпочити. Думки роїлись в голові, мов ураган, чим ближче до завершення, тим більше нових питань виникало. Подумки він уявляв собі ту сторону. Він не встиг нічого толком побачити. Як воно там, як його зустрінуть люди? Тут потрібно виживати, а там спокійне й мирне життя. Чи зможе він пристосуватись? Хоч він не пробув на Проклятих Землях достатньо довго, проте вони встигли залишити свій відпечаток у його серці. І Адрі… Що відкриється в кінці їхньої подорожі? Можливо Бріар в черговий раз збрехав і це ще один тест? Марко невідомо коли прийде до тями. Він з його вини там лежить, його безрозсудні вчинки призвели до цього. Хоча, будь тут Марко, він би сміливо це заперечив. Спаситель, чи губитель...

Роздуми перервав Джошуа, який зайшов до намету.

– Пора, – виголосив він.

Ален неквапливо підвівся зі нашвидкуруч зробленого ліжка. Заснути йому так і не вдалося, однак нетривалий спокій подіяв краще сну. Освіживши обличчя водою з глечика, яку йому завбачливо поставили ще коли привели в цей намет, він звернувся до Джошуа.

– Що чути з табору ворога?

– Наші розвідники підібрались максимально близько й доповідають, що біля завалу є близько тисячі демонів, інші влаштували гуляння й святкують перемогу в Бастіані.

– Гордині хоч відбавляй, – похитав головою Ален.

– Вони думають, що ми зневірились і чекаємо кінця.

– А що з іншими колонами?

– Щойно прибули. Настання ночі їх сповільнило, вони доповідають, що все спокійно.

– Чого вони такі самовпевнені? – задумливо мовив Ален. – Десять тисяч не така велика армія, проти стількох хранителі, – а потім голосніше додав. – Ходімо, не хочу, щоб напруження надалі зростало.

Джошуа розвернувся й попрямував до виходу з намету, Ален слідом. В таборі були в основному хранителі й прості люди, які хотіли допомогти. Інші розмістились в печерах, які створили хранителі.

– Які будуть розпорядження? – запитав хранитель з яким Ален вже спілкувався як тільки-но прибув сюди, його звали Маркус. Зі слів Джошуа – колишній старший офіцер сьомого. Більша частина хранителів тут була з сьомого, тому не дивно, що вони без зайвих питань виконували накази Алена. Марко зібрав найкращих і найвірніших людей. 

– За час відпочинку я встиг обдумати ситуацію і дійшов висновку, що напасти в лоб буде не так дієво. Потрібно оточити їх, і вже тоді остаточно знищити.

– Але як це зробити? Бар’єр не дасть пройти, якщо знищити спершу його, а потім переміститись, то можемо потрапити в пастку, – мовив Маркус.

– На який діапазон, на вашу думку, він поширюється? – звернувся до нього Ален.

– Залежить від розташування тих, хто його утримує. Не думаю, що він сягає плато за проходом. Вони знають, що ви тут, тому не ризикнуть розділяти сили для охоплення більшого діапазону.

– Значить він суто у проході, а це від трьох – до п’яти кілометрів, – задумався Ален. – Напасти в лоб означає відтіснити їх до печер і цим самим спровокувати на можливе знищення єдиного проходу для людей з Едему.

– Про це ми не подумали, – розгублено почухав потилицю Маркус.

– Я, з невеликим загоном, переміщусь на плато й знищу шлях для їхнього відступу, – звернувся Ален до присутніх. – Потрібні особи які зможуть встановити захисні бар’єри на входи до печер, інше я візьму на себе. Демони не встигнуть вжити заходів, якщо діятимемо як одне ціле.

– Вам слід взяти з собою провідника, когось, хто вже бував тут, це збільшить шанси на успіх, й виграє дорогоцінний час по прибутті, – мовив Маркус.

– А такі є? – здивувався Ален.

– Звичайно. Один перед вами. – гордо мовив Маркус. 

– Я, звичайно, не проти, та хто поведе людей з цієї сторони? – завагався Ален.

Маркус поклав свою кремезну руку на плече Джошуа, від чого той ледь не присів.

– Ось цей юний хлопчина зможе про все подбати, завдяки його холоднокровності, й організаторським здібностям, люди не розгубились і змогли дати відсіч несподіваній атаці демонів.

Джошуа  зніяковів від такої похвали.

– Тоді вирішено! – виголосив Ален. – Скільки часу потрібно на збори?

– Хвилин двадцять, – відповів Маркус.

– Вперед.

Маркус схвально кивнув і попрямував збирати загін, а Ален долучився до компанії хранителів біля одного з вогнищ.

– Марко ще не прийшов до тями? – звернувся Ален до Джошуа.

– Лікар говорить, що його стан стабільний, проте потрібно не менше трьох днів, щоб він більш-менш відновився. Його допомога зараз була б доречною… – зітхнув Джошуа.

– Не недооцінюй своїх сил. Ти справишся, – підбадьорив того Ален.

– Сподіваюсь. Мені потрібно більше тренуватись, а то серед усіх хранителів тут виглядаю зеленим хлопчиськом.

– З чого ти взяв? – обурився Ален – Хто й зелений тут, то це тільки я.

Джошуа засміявся.

– Гарний жарт.  Кожна присутня тут людина ледь не молилась, щоб ви по скоріше прибули.