ГЛАВА 13

Наступні дні минули як в тумані. Ален ні з ким не говорив, нікого не бажав бачити. Навіть Серафіель і той не хотів його турбувати, бо як ніхто розумів, що зараз творилось в його голові й серці. Рін образилась на Алена і вже декілька днів не з’являлась, частково відокремивши свої думки від їхніх. Серафіель пробув поговорити з нею, але усі спроби провалились, так і не почавшись. П’ятий легіон був на підході до міста. Сотні демонів літали в повітрі, патрулюючи місцевість. В колізеї також панувало напруження. Адже, якщо добре себе показати, зʼявлялась можливість зацікавити п’ятий і навіть потрапити в його лави.    

Настав вирішальний день: другий етап мав початись з хвилини на хвилину. Поволі, але без особливої радості, Ален почав збиратись. До нього зазирнув Джошуа, так звали хлопця, що не тямив себе з радості від того, що зустрів Алена, свого майбутнього командира. Це він допоміг Алену під час першого етапу. 

– Ти готовий? – заговорив Джошуа,  зайшовши до кімнати. – Сьогодні тобі випала честь відкривати другий етап. 

– Байдуже, – відрізав Ален. – Я чимшвидше хочу закінчити з усім і просто зникнути. 

– І куди підеш? Тобі не дадуть спокою ні ті, ні інші…

– Щось придумаю, – байдуже відповів той. – Цей світ великий… Гадаю, знайду тихе місце.

– А, як же легіон? – ненав’язливо запитав Джошуа. – На тебе сподівається стільки людей! 

– Я цього не просив! У них вже є командир. 

– Не командир, а капітан – це різні речі, – уточнив Джошуа. – Якщо прагнеш змінити цей світ, то чому б не почати з малого? Очоль одну з найбільших сил і докажи усім, що вони помиляються! 

– А далі, що? Почати кровопролиття? Повторити подвиг Аделайсу? Чи вдертись на про Прокляті Землі з «Хрестовим походом»?...

– Можна все мирно зробити, реформувати прогнилу систему…

– І кому це потрібно? Усіх задовольняє такий плин речей. «Мене не чіпають і добре, а як зачеплять – тоді й дам здачі». 

– Але зараз ти керуєшся таким же принципом.

– Може й так… Я не лідер і ніколи ним не був. Я взагалі не вірив в подібні речі, до останнього часу... 

– А може, просто боїшся? Все життя був легковажним, а тут така відповідальність.

– Може… Мені байдуже, все чого зараз хочу – це покинути цю кляту арену й забути, як страшний сон!

Не дочекавшись відповіді, Ален швидко попрямував до дверей. Проминув декілька поверхів, спускаючись вниз, і нарешті опинився перед входом на арену. Сьогодні було незліченно більше глядачів. Не було де стати, не кажучи вже про сидячі місця. У VIP-ложі побільшало демонів з вищої ієрархії, які з нетерпінням очікували початку. Молоха і командирів ще не було, вони мали прибути завтра, проте обстановка й так була гарячою. Кожен учасник майбутньої битви знервовано походжав, очікуючи свого виходу. 

Як це вже було заведено? першою виступила Брі. Вона привітала усіх з початком другого етапу, подякувала за велику кількість глядачів, не забула згадати й тих, хто сидів у VIP-ложі. Потім відбулося стандартне оголошення правил, після чого почався сам другий етап. За традицією, першим представили переможця попереднього етапу. Хоча, пройшовши перший етап, усі були переможцями, та все ж особливу роль надавали тому, хто зумів його подолати першим, адже серед сотень інших, не менш сильних істот, зробити це першим було вагомим досягненням. 

Ален спокійною ходою вийшов на арену, як справжній чемпіон. Публіка шаленіла. Ще б пак, його виступ був видовищним. Слідом за ним попрямували й інші учасники. Як і на першому етапі, тут було багато старших демонів, перевертнів, берсерків, декілька тролів і зовсім небагато людей. Серед числа людей Ален зустрів багатьох хранителів, що мали разом з ним тікати звідси. Вони обмінялись схвальними поглядами: мовляв, ми готові, тільки подай знак. Інші ж зайняли місця на трибунах, ближче до арени. 

За сигналом почався бій і десятки демонів кинулись в атаку. Вони не жаліли ні себе, ні тих, хто потрапляв їм під руку. Перемога або смерть, третього не дано. Ален використав переміщення і зручно вмостився на одному з кристалів, що передавав зображення для дальніх глядацьких лав. Глядачів здивував такий поворот подій, але особливого значення йому не надали. Справжні баталії розгортались внизу. Та й, рано чи пізно, йому б довелось спуститись, тому вони без зайвих нарікань стали чекати цього моменту. Ален же використав цей час, щоб підготуватись до наступного кроку. Хранителі також відступили на безпечну відстань, про такий хід вони домовились заздалегідь. 

Тим часом арену вкрили ріки крові. На Проклятій Землі все було схоже на Землю. Люди відчували голод, спрагу, втому, біль… З їхніх тіл текла кров. Більшість пояснювали це тим, що Прокляті Землі та Земля були тісно пов’язані: там вони відбували покуту і тут було те саме. А може, це просто одна з розплат за гріхи, тисячі років відчувати голод і не могти його втамувати. Відчувати, як з тіла витікає кров і воно слабшає.  Або ж кров символізувала життєву енергію, яка під час поранення покидала тіло, тим самим наближуючи його кінець, як і на Землі. Хоча, що це за кінець ніхто з тутешніх не знав… 

В Едемі все відбувалось по-іншому. Замість крові у його жителів була блакитна прозора рідина, яка після декількох хвилин, як покинула тіло, випаровувалась. Можливо тому в ньому й не відчували втоми, болю й інших чинників, притаманних істотам Проклятої Землі. Життєва енергія наповнювала його повітря, води, рослини… Едем був на порядок вищий в чистоті від Проклятих Земель. Хоча, потрапляючи сюди, вони все ж відчували, що та форма, яку вони набули, не є завершальною, кінцевим етапом, так сказати. Є ще щось, щось далі, а це тільки проміжний етап, але досконаліший чим на Землі. Тут вони проходили лише одну з небагатьох стадій очищення. Але на відміну від Землі, на все тут давалось куди більше часу. У всякому разі земне перевтілення набувало тут нової форми, тільки вже досконалішої, з новими правилами й законами. Людину немов створювали наново і поміщали в цей світ.