ГЛАВА 1 «СЛІПЕ ПРАВОСУДДЯ»

Лісом повільно прогулювалося двоє – хлопець і дівчина. Остання, по всій видимості, служила провідницею, оскільки її супутник час від часу спотикався, після чого розгублено відшукував потрібні орієнтири, щоб продовжити дорогу.

– Не напружуйся так, інакше зведеш весь прогрес нанівець, – тепло мовила вона.

– Маячня все це! – відрізав хлопець.

– Не починай, – вже сердитіше мовила дівчина.

– Ми тут вже шостий місяць, а все, що я роблю – це навчаюся ходити, – злий на власне безсилля, мовив хлопець.

– Навчися приймати наслідки своїх дій.

– Швидше подяку за те, що намагався щось врятувати, – з сарказмом мовив він.

– Не все піддається контролю, іноді слід підкоритися чомусь вищому.

– І ти це говориш власнику Вищої Волі? – зіронізував він. – Хоча ні, вибач, колишньому власнику…

– Якби хтось думав не тільки про знищення людства – цього б не сталося, ­­– дорікнула вона йому. – Ти так зациклився на думці про вбивства, що не приймаєш інші варіанти.

– Добре, що зараз людство рухається до твоїх «інших варіантів». Хоча ні, як же ми забули про війну, така дрібниця. І хто ж її розв’язав? Люди, яким завжди чогось мало.

– Закінчив?

– Ще в Ієрихоні.

– Плакса і нитик, ось ти хто. Одна поразка і ти вже розкис, готовий покинути все.

– А є що покидати? Назви хоч одну річ за яку слід боротися.

– Хоча б заради тих, хто ще продовжує в тебе вірити.

– Вірити, – зітхнув Ален. – В того, хто сам зневірився. Тоді в мене була мета, впевненість, що я роблю правильно, а зараз… одна пустота… – в його голосі почулося безсилля.

– Знайди нову причину жити і боротися.

– Для усіх – я зниклий безвісти або й того – мертвий. Може – це знак? Зі мною помре і цей самий Судний день.

– Тоді тисячі людей помруть просто так, не заради кращого майбутнього, а від твоєї байдужості.

– Можливо, там їм буде краще, – і він задумливо поглянув крізь крони дерев на небо. – Якщо не буде кому розв’язувати війни, то і самі війни припиняться…

– Якщо ви закінчили чергову дискусію, то повідомляю, що обід холоне, – почувся голос Серафіеля в їхніх головах. – Наступного разу черга Рін готувати.  

– Ти ж знаєш, що в мене це не дуже виходить, – спробувала викрутитись Рін.  

– Погоджуюся, отруєння мені ні до чого, – пожартував Ален, за що отримав легкого стусана від Рін.

Оминаючи чергові зарості, вони нарешті добралися до невеликого дерев’яного будинку зусібіч оточеного деревами. З його комина вився сивими клубками дим, а в повітрі витали неперевершені запахи страв. Двері відчинилися і на порозі показався Серафіель.

– Далі самі дасте собі раду, а я відлучусь дізнатися останні новини.

– Дезертир, – посміхнулась Рін.

– Хто б говорив, сама від кухні втекла, як прокажена.

– Це інше, – спробувала виправдатися Рін. – Зате я чудова нянька, –контратакувала вона, на що Ален одразу відповів жартом.  

– Я б краще сказав… – та не встиг він закінчити речення, як тут же отримав запотиличника.

– Я приймаю це за згоду, як повернуся – продовжимо тренування, – промовивши останні слова Серафіель зник.

– Не стій стовпом, а то справді охолоне.

– А де співчуття? В мене іноді складається враження, що ми твої раби.

– І це говорить той, хто заставив Серафіеля готувати, а мене – ходити на полювання.

– Це було необхідним рішенням після тієї поже…

– Мовчи, а то чесне слово – закину в найдальші куточки цього виміру, – почервоніла Рін.  

*****************

Пообідавши, Ален відправився тренуватися до водоспаду, що знаходився недалеко від їхнього будинку. Дорога зайняла трохи більше часу, ніж зазвичай. Сьогодні вирішив не поспішати. Серафіель не було, а Рін була зайнята в домі, тому він отримав можливість насолодитися частковою самотністю. Події в Ієрихоні продовжували бути тим відголоском, який ні на хвилину не стихав. Навіть уві сні він бачив страшні картини того дня. Найболючішою була все-таки фінальна… З моменту, як Рін перемістила їх в цей вимір, вони ні разу не говорили на цю тему. Ален просто не хотів, а Рін з Серафіелем хотіли, проте не знали, як це делікатніше зробити. В результаті усі зійшлися на думці, що ще не час. З втратою зору він втратив і Вищу Волю, хоча, за словами Рін, вершник, швидше за все, наклав якусь печать, що тимчасово її заблокувала. Можливості, і бажання перевірити цю теорію, в Алена поки що не було. Він вирішив зайнятися тренуваннями тих сил, що ще залишилися. Як би іронічно це не звучало, та окрім стихій, Воля Творця також залишилася, хоча тепер її функції обмежувалися простим відтворенням навколишнього світу. Вона замінила йому очі. Враження були незвичними, та згодом звик, і розвинув наскільки це було можливо, підсиливши біорадаром. Другим ударом, після втрати Вищої Волі, стало змінення структури його тіла. Тепер він нічим не відрізнявся від пересічного жителя Проклятих Земель. Однак, саме цьому Ален підсвідомо радів.