ГЛАВА 32

Спокій команди дирижабля порушило сповіщення кристала про небезпеку попереду маршруту. Ален і Рін одразу попрямували до центру управління. Через ілюмінатори було чітко видно причину неспокою. На їхніх очах розгортався справжнісінький бій з використанням бойових кораблів. Рін майже одразу визначила сторони протистояння. В битві зійшлася перша дивізія велетнів під командуванням конунга Сурта, з одною з дивізій чотирнадцятого регіуса. Останні помітно поступалися велетням. Це було зумовлено в першу чергу величезним флагманським кораблем велетнів по типу земного авіаносця, тільки в півтора рази більшого за розмірами, з палуби якого злітали не літаки, а модифіковані спайаери. Вони, мов бджоли, старалися болючіше вжалити супротивника. Озброєні легкими швидкострільними гарматами, які за допомогою кристалів, типу того, що був на дирижаблі, й накладених формених рун, могли вести безперервний вогонь по супротивнику. Снаряди миттєво створювалися в спеціальному заряджувальному відсіку, а потім направлялися в дуло, де відбувався постріл коштом залишкової енергії від поглинання ефіру. За схожим принципом працювали й великокаліберні гармати флагмана. Розміщені по усій верхній палубі, вони посипали ворога градом снарядів. Велетні, в цей час, керували усіма процесами з командного мостика й центрів управління на нижніх ярусах. В Етері у рух цю махіну приводив величезний двигун, розміщений позаду, а під час заходження у Сферу процесом керували шістнадцять двигунів, розміщені паралельно під кораблем. Запуск спайаерів відбувався зі спеціальних відсіків, тобто команді непотрібно було знаходитись на палубі. Групою підтримки флагмана являлись шість фрегатів зроблених вже з дерева. У них не було щогл чи вітрил, лише двигун позаду й розставлені по палубі й нижніх ярусах гармати, по типу тих, що на Землі використовували у шістнадцятому – вісімнадцятому  столітті. Однак, на відміну від вищезгаданих зразків, ці працювали по принципу зброї авіаносця й спайаерів.

У розпорядженні супротивника були виключно дерев’яні бригантини й бриги. Флот регіуса більше нагадував торговий або транспортний конвой. Не бажаючи ризикувати, Рін віддала команду ядру зупинитись. Втекти вони б все одно не зуміли, та й це непотрібно було. Велетні були у їхньому списку переговорів, а це був чудовий шанс поєднати приємне з корисним. Коли бар’єри останнього корабля здалися під натиском флоту Сурта, то майже одразу всі погляди були спрямовані на старенький дирижабль, що затаївшись очікував свого часу. Декілька спайаерів направились в їхню сторону. Ядро повідомило, що з ними хочуться зв’язатися. Завбачливо створивши маскування, Рін відповіла згодою. Над однією з панелей з’явилася голограма з зображенням обличчя велетня. Після формальних запитань і визначення мети їхнього перебування в Етері, велетень наказав чекати поки він доповість командиру. Відповідь останнього не забарилась і їм наказали прямувати до флагмана. По підльоті їх поспішили оточити фрегати. Наступна команда була вимкнути двигун і переміститись на флагман. Рін, пославшись на необхідність ручного вимкнення деяких процесів, сказала Алену переміститись першим. Він без зайвих думок так і зробив, та по прибутті, майже одразу, прийшло розуміння наслідків цього кроку. Його тут же оточило близько десятка велетнів, хоча й на велетнів вони не були схожі. Дивлячись на них він припустив, що в них є щось на зразок двох форм, як в ангелів. Друга сягала хмарочосів, а перша досягала від двох з половиною, до трьох метрів.

Усі велетні поділялись на три категорії. Вогняні, льодові й штормові. У вогняних і льодових велетнів було відсутнє волосся на голові. Характерною їхньою ознакою були довгі чорні, руді або білі бороди. У них була розвинена мускулатура. З одягу лише стегнова пов’язка, на руках металеві наруччі. На ногах сандалі з ремінцями, що сягали колін. На пов’язку і сандалі були накладенні формені руни, очевидно, щоб під час перетворення не траплялось казусів. У вогняних і льодових, очі являлись відображенням їх стихій. Зустрівшись вночі з таким супротивником, можна було зі страху справ наробити. Слід також зазначити, що тіло льодових було повністю синього кольору, коли вони йшли, то позаду утворювались льодові відбитки, які за секунду зникали. В деяких представників частину тіла покривав синій лід. Під час бою вони могли повністю покривати себе ним, створюючи таким чином, свого роду обладунки. Щодо вогняних, то найчастіше вогонь покривав їхню бороду й голову, утворюючи подобу волосся.

Що ж до штормових велетнів, то вони більше нагадували людей. Не такі суворі риси обличчя, деякі являлись справжніми красенями. На головах красувалися різноманітні зачіски, а бороди часто заплетені в дреди. Невід’ємною частиною гардеробу був рогатий шолом. Стихією штормових було повітря. Це, швидше за все, й зумовлювало вигляд більш наближений до інших Світлих.

У супроводі ескорту, Ален попрямував на командний мостик, де мов на троні, сидів конунг вогняних велетнів Сурт. Окинувши Алена вивчаючи поглядом, він кивнув воїнам, включаючи й тих, що працювали за панелями, щоб ті покинули їх. Сурт безмежно довіряв своїм людям, та іноді були ситуації, які вимагали діалогу з ока на око. Зараз був саме той випадок.

– Я думав ви прибули з дипломатичною місією? – мовив велетень громовим басом.

– Ну, так… – невпевнено відповів Ален, якого застало зненацька подібне питання. – Ми ж повідомили вашого підопічного, – вже впевненіше мовив Ален.

– Тоді, де ваша супутниця? – кивнув Сурт на ілюмінатори правого борту.

Ален повернув голову у вказаному напрямку. Між фрегатами була лише порожнеча. Глибоко вдихнувши, Ален вилаявся подумки, а потім звернувся до Сурта.

– Схоже, дипломатом тепер являюсь тільки я один.