ГЛАВА 31

Поява була ще тою. Ален з розгону зустрівся з водою, а Рін, заходячись від сміху, залишилась стояти на ледь помітній скляній платформі. Навколо був один неосяжний океан. Жодних ознак суші чи живих організмів. Накупавшись досхочу, Ален піднявся вгору за допомогою стихії повітря.

– Вибач, зовсім забула, де край платформи, – прикриваючи рота рукою, мовила вона.

– Раджу тепер мати очі на потилиці, – в такій же манері відповів Ален. – І де ж твій хвалений дирижабль?

– Зараз побачиш, – і Рін зосередилась.

Вода, під ними, стала розступатись, демонструючи гостроверхі скелясті вершини, десятки видів коралів й різноманітну морську флору. Серед усього водяного царства найбільшу увагу привертала еліпсоїдної форми машина, що мирно спочивала в найглибшій точці. На відміну від земних дирижаблів, в цього не було гондоли, а корпус зроблений з легких, але дуже міцних матеріалів. Дивлячись на нього Ален не міг зрозуміти, як на ньому можна кудись відправитись.

– Прошу на борт, – урочисто виголосила Рін. – Чи ти злякався?

– Мене більше непокоїть, чи його не затопить, як тільки ступимо на борт.

– Не каркай, нам ще межі Сфери потрібно покинути.

Спустившись вниз, Рін торкнулась невеликої панелі на корпусі, та, просканувавши відбитки її пальців, зняла захист і в корпусі показався вхід. Пройшовши трапом вони опинились всередині. По невеликих трубопроводах з прозорого металу, що розміщувалися під самою стелею, курсували невеликі фіолетові частинки. По обидві сторони коридору розміщувались каюти з сенсорними панелями. Вони пройшли трохи далі, повернули за ріг й опинилися перед сходами, що вели на верхній ярус. Тут були всього дві великі каюти. Одна являлась центром управління, а інша – технічною. В останній знаходився головний кристал, який збирав природну енергію, якщо дирижабль злітав зі внутрішнього простору Сфери, а якщо політ проходив вже безпосередньо в Етері, то ефірні частинки.

До вищезгаданого кристала й вели усі трубопроводи. Він розподіляв зібрану енергію на двигуни, а також приводив механізми у дію. Самі двигуни знаходились у спеціальних відсіках, які при необхідності відкривалися, випускаючи необхідну кількість енергії для тієї чи іншої операції. Це було дечим схоже на принцип дії двигунів земних ракет, тільки тут процес приходив не так бурхливо. Тобто, в момент зльоту, біля дирижабля міг знаходитися будь-хто, і його б не спопелило.

Всього двигунів було п’ять. Чотири менших знизу, вони розміщувалися по принципу: два спереду, два позаду. І один великий позаду, за допомогою нього дирижабль рухався в Етері. Ще однією особливістю кристала був поміщений в нього штучний інтелект, підключившись до якого, за допомогою спеціального передавача, у вигляді навушника, будь-яка особа могла самотужки керувати всіма процесами всередині. На випадок екстрених ситуацій, було передбачене керування за допомогою сенсорних панелей, в каюті управління, але до них зверталися крайні рідко.

Після короткої інструкції, Ален наслідувавши приклад Рін, засунув передавач у вухо. Дирижабль одразу ж ожив. Енергія по трубопроводах прискорила рух, а панелі засвітилися яскравим світлом і на них з’явилася різноманітна інформація: від геолокації, до стану систем. Після діагностики, дирижабль легенько трусонуло й він почав підніматись вгору. Ален не повірив власним очам, коли усвідомив куди вони направлялися. Тепер стало зрозуміло, що мала на увазі Рін під поняттям Сфери й Етеру. Сфера (атмосфера) – внутрішній простір планети (виміру), включаючи й саму планету, а Етер – назва космічного простору. Та найбільший сюрприз був попереду.

Покинувши останні рубежі Сфери дирижабль почав рух в Етері. І тут почалося найцікавіше. Ален буквально завмер на місці, спостерігаючи за видом, що відкрився за ілюмінаторами, які завчасно відкрила Рін. Етер був далекий від звичного розуміння жителів тієї сторони Воріт Істини. Опис слід розпочати з того, що самі виміри (планети) немов зависла над безкраїм океаном, що котив свої води у неосяжному просторі Етеру. В ньому аж кишіло життя. Однак, його жителі відрізнялися своєрідною будовою і розмірами. Спостерігаючи за одним з них Алену згадався скандинавський міф про Йормунгара. А он проплила величезна черепаха, на спині якої розміщувався острів, тобто на ньому цілком можна було жити. Ще один острів розміщувався на трьох слонах. І над всім цим феноменальним світом розташовувалися планети, сузір’я, туманності й літало сотні комет і астероїдів по менше.

– Все, що ти бачиш, відноситься до Етеру, – стала пояснювати Рін. – Ми називаємо його жителів Ефірними. Як і у Сфері, тут є тварини й розумні форми. Саме розумні форми й керують природними процесами у цьому світі. Разом з ельфами й гномами, вони формують Анторіуський Союз. Ельфи керують процесами в Сферах, Ефірні в Етері, а гноми – зв'язок між цими двома силами. Вони стежать за гробницями обох рас. Щодо гробниць поясню в безпосередній близькості. Нам потрібно на одну зі станцій гномів, інакше самотужки не зможемо розшукати гробницю. Бортові комп’ютери дирижабля, на жаль, не володіють подібною інформацію. Його, швидше за все, використовували для перевезення добутих мінералів.

– Вщипніть мене, – захоплено мовив Ален, все ще не наважуючись відірвати погляду від краєвидів за ілюмінатором. Рін, недовго думаючи, виконала його прохання. – Ти хочеш навчитися плавати? – пожартував Ален.

– Ха-ха.

– До речі, а в цьому океані реально плавати? Як взагалі тут хтось може жити, тут же немає атмосфери?